Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С., Ситников О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про перерахунок пенсії,

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області з вимогами про перерахунок пенсії.

Постановою Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11.02.2013р. позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача щодо обмеження під час перерахунку розміру пенсії позивача за вислугу років. Зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок пенсії на підставі довідки прокуратури Донецької області від 17.07.2012р. № 18-57-885, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції від 23.12.2010р., виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку та здійснити відповідні виплати.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013р. постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відсутність факту звернення позивача із заявою про здійснення перерахунку пенсії в тому розмірі, який він вважає правильним та відсутність рішення управління з цього питання доводить відсутність об'єкту судового захисту (порушеного права) за захистом якого позивач звернувся з позовом. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не оскаржувалось рішення відповідача про перерахунок пенсії з 01.07.2012р., тому ним обрано помилковий спосіб судового захисту.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на порушення норм матеріального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач знаходиться на обліку у відповідача та з 02.08.2002р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-ХІІ (1789-12) ) в розмірі 90% суми місячного заробітку.

18.07.2012р. ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки про заробітну плату прокуратури Донецької області від 17.07.2012р. №18-57-885 у зв'язку із підвищенням заробітної плати за посадовою заступника начальника відділу прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012р. № 505 (505-2012-п) .

З 01.07.2012р. позивачу здійснено перерахунок пенсії, виходячи з розміру 80% суми місячного заробітку. Із вказаним перерахунком пенсії позивач не погодився, оскільки вважає, що перерахунок його пенсії повинен проводитись, виходячи із розміру 90% суми місячного заробітку.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Редакція зазначеної статті змінювалась.

Так, відповідно до частини першої ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) (далі - Закон № 3668-VІ (3668-17) ), який набрав чинності з 01.10.2011р., внесено зміни до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права.

Так, відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції Закону № 3668-VІ (3668-17) прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011р. - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 01.10.2011р. положення ч. 1 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ (3668-17) .

Разом з тим, підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють ч.ч. 13, 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Закону № 3668-VІ (3668-17) змін не зазнали (змінилась лише нумерація частин цієї статті).

Так, відповідно до ч.13 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно з ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, оскільки внесені Законом № 3668-VІ (3668-17) зміни до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам є ч.ч. 13, 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які змін у зв'язку із прийняттям Закону № 3668-VІ (3668-17) не зазнали.

Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, колегія суддів виходить із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. № 8-рп/99 (v008p710-99) у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013р. (справа №21-348а13) та від 17.12.2013р. (справа №21-445а13).

При цьому, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов помилкового висновку про відсутність об'єкту судового захисту (порушеного права) за захистом якого позивач звернувся до суду з позовом, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки листу відповідача від 19.09.2012р.

На підставі викладеного суд першої інстанцій повно і всебічно встановив обставини справи, надав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому були відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.

Таким чином, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013р. підлягає скасуванню, а постанова Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11.02.2013р. залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає у силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013р. скасувати, постанову Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11.02.2013р. залишити у силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237- 244 Кодексу адміністративного судочинства України.