Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" до Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про визнання протиправними вимог та їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії,

У травні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому, після збільшення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати вимоги Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області № Ю 85 від: 2 березня 2011 року, 4 квітня 2011 року, 4 травня 2011 року, 2 червня 2011 року і 1 липня 2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу від 2 березня 2011 року № Ю 85 Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про сплату боргу в сумі 326 239,46 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог з підстав порушення цими судами норм матеріального та процесуального права і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправними і скасування вимог відповідача № Ю 85 від: 4 квітня 2011 року, 4 травня 2011 року, 2 червня 2011 року і 1 липня 2011 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач при виставленні позивачу цих вимог діяв на підставі, в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

У відповідності до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закону) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону передбачено, що виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно ч.2 ст. 20 Закону обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

У відповідності до ч. 6 ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно ч. 12 цієї статті страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Частиною першою та другою статті 106 Закону передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 106 Закону територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Частиною 13 цієї статті 106 Закону передбачено, що про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.

На виконання вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) і відповідно з пунктом 12 Положення про Пенсійний фонд України, правління Пенсійного фонду України своєю постановою від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) затвердило Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (далі - Інструкція).

Пунктом 8.4 Інструкції передбачено, що протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми.

Згідно п. 8.5 Інструкції у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги до суду страхувальник зобов'язаний письмово повідомити протягом трьох робочих днів орган Пенсійного фонду, який направив вимогу.

Узгодження вимоги органу Пенсійного фонду здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У відповідності до п. 8.6 Інструкції вимога вважається відкликаною, якщо орган Пенсійного фонду скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу внаслідок її узгодження або оскарження;

Пунктом 8.7 Інструкції передбачено, що узгоджена вимога надсилається страхувальнику органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів. Страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму боргу протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

Відмовляючи в задоволенні даного позову щодо скасування вимог № Ю85: від 4 квітня 2011 року, 4 травня 2011 року, 2 червня 2011 року і 1 липня 2011 року, поза увагою судів попередніх інстанцій залишено ту обставину, що позивач звертався до відповідача із заявами щодо узгодження оскаржуваних вимог. Однак, недослідженим залишилося те чи надавав відповідач вмотивоване рішення за результатами розгляду таких заяв, чи узгоджено вказані вимоги між сторонами та чи дотримано передбачені Інструкцією строки розгляду заяв чи скарг позивача.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій внаслідок допущених порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.