к/9991/913/11-с Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, якими визначено зобов'язання з податку на додану вартість - 22.01.2014 Прийняття

Закрите акціонерне товариство "Феодосійський завод коньяків та вин" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Феодосії Автономної Республіки Крим, правонаступником якої є Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим (далі - відповідач), про визнання недійсними, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001741502/0 від 09 липня 2009 року, № 0001741502/1 від 15 вересня 2009 року, № 0001741502/2 від 24 листопада 2009 року, № 0001741502/3 від 29 січня 2010 року, № 0002241502/0 від 15 вересня 2009 року, № 0002241502/1 від 13 листопада 2009 року, № 0002241502/2 від 22 грудня 2009 року, № 0002241502/3 від 29 січня 2010 року, винесені на підставі одного й того самого акту перевірки № 1613/1502/32294271 від 26 червня 2009 року (в редакції заяви про збільшення позовних вимог - арк. справи 99-100).

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Феодосії АРК № 0001741502/0 від 09 липня 2009 року; № 0001741502/1 від 15 вересня 2009 року; № 0001741502/2 від 24 листопада 2009 року; № 0001741502/3 від 29 січня 2010 року; № 0002241502/0 від 15 вересня 2009 року; № 0002241502/1 від 13 листопада 2009 року; № 0002241502/2 від 22 грудня 2009 року; № 0002241502/3 від 29 січня 2010 року. Стягнуто на користь ЗАТ "Феодосійський завод коньяків та вин" з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Феодосійська МДПІ АРК, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ в м. Феодосії АРК провела невиїзну документальну перевірку з питань дотримання податкового законодавства повноти нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість ЗАТ "Феодосійський завод коньяків та вин" за жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, лютий, березень 2009 року, за результатами якої був складений акт №1613/1502/32294271 від 26 серпня 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, на суму 207581,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ЗАТ "Феодосійський завод коньяків та вин" неправомірно включило до складу податкового кредиту вказаних вище податкових періодів податок на додану вартість у відповідних сумах за 27 податковими накладними, перелік та реквізити яких наведені на 3 аркуші акту перевірки, період виписки яких припадає на попередні податкові періоди.

09 липня 2009 року ДПІ в м. Феодосії АРК на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0001741502/0, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначила ЗАТ "Феодосійський завод коньяків та вин" суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 291751,20 грн., у тому числі: 207581,00 грн. за основним платежем, 84170,20 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а ДПІ в м. Феодосії АРК було прийняте, зокрема, податкове повідомлення-рішення №0002241502/0 від 15 вересня 2009 року, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено ЗАТ "Феодосійський завод коньяків та вин" суму штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 19620,30 грн.

Також, в процедурі адміністративного оскарження податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002241502/1 від 13 листопада 2009 року, № 0002241502/2 від 22 грудня 2009 року, № 0002241502/3 від 29 січня 2010 року на аналогічні суми податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) та податкові повідомлення-рішення № 0001741502/1 від 15 серпня 2009 року, № 0001741502/2 від 24 листопада 2009 року, № 0001741502/3 від 29 січня 2010 року на аналогічні суми штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість та, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, отримання позивачем податкових накладних саме у жовтні 2008 року, листопаді 2008 року, грудні 2008 року, січні 2009 року, лютому 2009 року, березні 2009 року підтверджується, зокрема, реєстрами отриманих та виданих податкових закладних за відповідні податкові періоди (т. арк. справи 153-158, 165-170, 173-178, 183-187, 192-196, 206-212).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вказує, що у разі, коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду, не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Згідно з підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виходячи зі змісту вказаного підпункту статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 207581,00 грн. за податковими накладними, виписаними у попередніх періодах, проте отриманими позивачем у жовтні - грудні 2008 року, січні - березні 2009 року.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Феодосійської МДПІ АР Крим підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.