Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби, що є правонаступником Державної податкової інспекції в м. Маріуполі,

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012

у справі № 2а/0570/22424/2011

за позовом Комунального підприємства "Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління"

до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012, частково задоволено позовні вимоги Комунального підприємства "Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" (надалі - позивач, КП "Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління") до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі, правонаступником якої є Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби (надалі - відповідач): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.11.2008 № 0000152300/3, № 000001200/3, № 0000022302/3. В частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2008 № 0000004170/3 в позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцію в м. Маріуполі проведено планову виїзну перевірку КП "Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2007, за наслідками якої складено акт перевірки від 02.04.2008 № 22/23-0/05393725.

За висновками вищенаведеного акта перевірки, з урахуванням апеляційного узгодження податкових зобов'язань, 17.11.2008 винесено податкові повідомлення-рішення: про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток № 0000152300/3 у розмірі 39 109 грн.; про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток № 000001200/3 у розмірі 10 033,80 грн.; про нарахування штрафних санкцій з податку на додану вартість № 0000022302/3 у розмірі 1 894,00 грн.; про нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб № 0000004170/3 у розмірі 900,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Заниження податку на прибуток виявлено у зв'язку з порушенням позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ).

В п. 3.1.1 акта перевірки визначено, що позивачем не включено до складу валового доходу I кварталу 2007 року суму основних засобів, виявлених при інвентаризації згідно інвентаризаційного опису основних засобів від 10.01.2007 № 2 у розмірі 107 921,00 грн., в тому числі: вартості будівлі диспетчерської - 7 378,00 грн., вартості будівлі медпункту - 17 445,00 грн., вартості забору № 6 - 70 543,00 грн., вартості воріт № 1-5 - 12 555,00 грн.

На думку податкового органу, будівля диспетчерська, будівля медпункту, забор № 6, ворота № 1-5 є безоплатно наданими товарами, які були поставлені на облік позивачем 10.01.2007 згідно інвентаризаційного опису основних засобів № 2, та до цієї дати цих основних засобів на балансі позивача не існувало. Тому їх вартість мала були включена до складу валового доходу платника податків у звітному періоду отримання таких товарів. У зв'язку з тим, що позивач не поніс витрат на їх придбання або самостійне виготовлення основних фондів, не має об'єкту для нарахування амортизації на вказані основні фонди.

Положеннями п. 1.23 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено поняття безоплатно наданих товарів (робіт, послуг), до яких належать: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Відповідно до інвентарної картки обліку основних засобів № 1, будівля депо № 2 з диспетчерською та медпунктом по вул. Таганрозька, 2а, м. Маріуполь, з 1956 року перебуває на балансі позивача.

Відповідно до інвентарної картки обліку основних засобів № 4, будівля уборної, забор та ворота з 1956 року перебувають на балансі позивача.

Відповідно до додатку К 1/1 до декларації з податку на прибуток за 2006 рік (№ 2388 від 08.02.2007) балансова вартість основних фондів I групи з нормою амортизації нижче 2 відсотків складає 8 133 332,00 грн. Відповідно до сальдової відомості позивача по рахунку 10 "Основні засоби" станом на 31.12.2005, 31.12.2006 обліковуються: будівля депо № 2 з диспетчерською та медпунктом (інвентарний номер 100006) та будівля уборної, забор і ворота (інвентарний номер 100009).

Судом першої інстанції встановлено, що спірні основні засоби були передані на баланс позивача в 1956 році заводом "Азовсталь", про що свідчить форма № 3 до звіту за 1956 рік (рух статутного фонду за 1956 рік) та пояснювальна записка до річного звіту (форма № 1 баланс) за 1956 рік.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що будь-яких з обставин, перелічених у п.1.23 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у першому кварталі 2007 року не відбулось, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про непідтвердження факту безоплатного отримання вказаних основних засобів у періоді, що перевірявся, та необхідність нарахування амортизації. Відтак, правомірність податкового повідомлення-рішення від 17.11.2008 № 0000152300/3 спростовується висновками судів попередніх інстанцій.

Пунктом 3.1.2 акта перевірки передбачено, що позивачем не зменшено валові витрати на суму кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, включеної до складу валового доходу відповідних періодів у розмірі 35 634,34 грн., у тому числі за IV квартал 2006 року - 26 668,43 грн., за II квартал 2007 року - 2 441,31 грн., за III квартал 2007 року - 4 524,60 грн.

Спірною є обставина щодо необхідності виключення зі складу валових витрат сум списаної кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності.

Доводи податкового органу базуються на приписах п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. На думку податкового органу, у зв'язку з тим, що платником не здійснено компенсацію вартості наданих товарів (фактично не здійснено витрат), підстав для віднесення вартості цих товарів до складу валових витрат немає, тому що їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Однак суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не погодились із такою позицією відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Позивачем при отриманні товарів протягом 2003-2004 років були сформовані валові витрати за правилом першої події на виконання вказаної вимоги Закону.

Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Згідно п. 1.25 ст. 1 вказаного Закону безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Положеннями пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Позивачем у зв'язку із закінченням терміну позовної давності формувались валові доходи на виконання вказаної вимоги Закону.

Аналіз правових норм чинного законодавства дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що законодавець не передбачив імперативного припису, який би зобов'язував платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми товарів, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (оприбуткування товару, послуг), у разі неоплати товарів у межах строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу відповідно до вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у наступних податкових періодах.

Такий висновок узгоджується із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 № 21-201а11, який постановив, що у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суми кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився строк позовної давності. Що стосується обов'язку позивача зменшити валові витрати, на чому наполягає відповідач, то, на думку Верховного Суду України, чинне законодавство України не містить застережень щодо обов'язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильних висновків при постановленні рішень про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2008 № 000001200/3 про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 10 033,80 грн.

В п. 3.1.5 акта перевірки податковим органом зазначено, що позивачем несвоєчасно відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2006 року у сумі 428,00 грн. та за січень 2007 року у сумі 3 360,00 грн. по взаємовідносинах з Управлінням житлово-комунального господарства щодо надання автопослуг та Товариством з обмеженою відповідальністю "Азовпастранс" щодо відшкодування витрат службі енергогосподарства.

Відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за вересень 2006 року під номером 162 зареєстровано видану позивачем податкову накладну на адресу Управління житлово-комунального господарства. Сума у розмірі 2 138,72 грн. за цією податковою накладною, виписаною у вересні 2006 року, включена позивачем до складу податкових зобов'язань за жовтень 2006 року.

Відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень 2007 року під номером 139 зареєстровано видану позивачем податкову накладну на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовпастранс". Сума у розмірі 16 800,00 грн. за цією податковою накладною, виписаною у січні 2007 року, включена позивачем до складу податкових зобов'язань лютого 2007 року.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що факт включення позивачем у жовтні 2006 року та лютому 2007 року до складу податкових зобов'язань сум за вищевказаними податковими накладними не є спірним між сторонами.

Положеннями п. 1.2 та п. 1.5 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" надано поняття податкового зобов'язання та штрафної санкції.

Відповідно до положень пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З аналізу норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) вбачається, що вихідним критерієм обчислення штрафної санкції згідно пп.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього Закону, є нарахування податкового зобов'язання податковим органом. Отже, сума нарахованого податку (податкового зобов'язання) податковим органом є базою для нарахування штрафних санкцій.

Оскільки податковим органом не було донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а нарахування штрафних санкцій без донарахування основного платежу відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не передбачено, спірне податкове повідомлення-рішення від 17.11.2008 № 0000022302/3 про донарахування суми штрафних санкцій з податку на додану вартість є неправомірним, що підтверджує правильність його скасування судами попередніх інстанцій.

Викладене доводами касаційної скарги не спростовується.

Слід зазначити, що наведені скаржником у касаційній скарзі посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки, з огляду на приписи част. 2 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, такі порушення не призвели до неправильного вирішення судами першої та апеляційної інстанцій даного спору, та, як наслідок, до прийняття незаконних і необґрунтованих рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби, що є правонаступником Державної податкової інспекції в м. Маріуполі, залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 у справі № 2а/0570/22424/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.