Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року,

В травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 17 квітня 2012 року № 52-к "Про звільнення ОСОБА_4", від 03 травня 2012 року № 57-к "Про внесення змін до наказу № 52-к від 17 квітня 2012 року", поновити його на посаді начальника відділу контролю і нагляду за якістю послуг Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначив, зокрема, що його відсутність на робочому місці 26 січня 2012 року не може вважатись прогулом без поважних причин, оскільки 25 січня 2012 року він подав заяву про відпустку за власний рахунок начальнику Головного управління з питань захисту прав споживачів, яку той підписав особисто. На думку позивача, оскаржувані накази підлягають визнанню протиправними та скасуванню, оскільки наказ від 17 квітня 2012 року № 52-к був виданий під час знаходження позивача на лікуванні, а наказом від 03 травня 2012 року № 57-к внесені зміни до незаконного наказу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 квітня 2012 року № 52-к та від 03 травня 2012 року № 57-к, поновлено ОСОБА_4 на посаді, з якої він був звільнений та стягнуто з Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В касаційній скарзі Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 22 серпня 2008 року прийняв Присягу державних службовців. Наказом від 06 вересня 2011 року № 98-к позивача призначено на посаду начальника відділу контролю і нагляду за якістю послуг Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Наказом Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 квітня 2012 року № 52-к "Про звільнення ОСОБА_4" позивача звільнено з 17 квітня 2012 року з займаної ним посади начальника відділу контролю і нагляду за якістю послуг Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) (пункт 1 наказу) у відповідності до Закону України "Про державну службу" (3723-12) , статей 40, 148 КЗпП України, на підставі акту про відсутність на робочому місці начальника відділу контролю і нагляду за якістю послуг від 26 січня 2012 року, доповідної записки заступника начальника Головного управління ОСОБА_5 від 31 січня 2012 року та згоди профспілкового комітету (протокол від 26 березня 2012 року № 4), у зв'язку з відсутністю ОСОБА_4 26 січня 2012 року на робочому місці без поважних причин.

Наказом Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 травня 2012 року № 57-к "Про внесення змін до наказу № 52-к від 17 квітня 2012 року" внесено зміни до пункту 1 наказу № 52-к від 17 квітня 2012 року, а саме, змінено дату звільнення з " 17 квітня 2012 року" на " 03 травня 2012 року". Зі змісту даного наказу вбачається, що дату звільнення змінено у зв'язку з листком непрацездатності серії НОМЕР_1 від 17 квітня 2012 року та з урахуванням того, що ОСОБА_4 приступив до роботи 03 травня 2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки факт прийняття наказу про надання позивачу відпустки з 26 по 27 січня 2012 року спростовується відсутністю відповідних записів в журналі реєстрації наказів начальника Головного управління з питань захисту прав споживачів про надання відпусток працівникам, поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, що, в свою чергу, свідчить про відсутність позивача на робочому місці 26 січня 2012 року без поважних причин, останнього правомірно та у спосіб, передбачений діючим законодавством, звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

За приписами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому, згідно з пунктом 3 статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову, в мотивувальній її частині повинен зазначити встановлені ним обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про задоволення позову, колегія суддів суду апеляційної інстанції виходила з того, що судом першої інстанції не з'ясовано та не враховано причини відсутності позивача на робочому місці, не взято до уваги докази, які були надані позивачем в обґрунтування своєї відсутності на робочому місці та залишено поза увагою зазначені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2013 року висновки та мотиви, з яких були скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд.

В той же час, зазначивши, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи в даному випадку є з'ясування поважності причин відсутності позивача на робочому місці 26 січня 2012 року, дослідження резолюції "в наказ" та підпису на заяві позивача від 25 січня 2012 року, суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення без дослідження та з'ясування зазначених обставин.

Таким чином, враховуючи те, що п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника може бути застосований лише за умов доведеності відсутності поважних причин нез'явлення працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня, колегія суддів приходить до висновку про передчасність прийняття судом апеляційної інстанції рішення на доказах, які суперечать один одному, при недостатньому дослідженні обставин, які потребують спеціальних знань (проведення експертизи резолюції "в наказ" та підпису на заяві позивача від 25 січня 2012 року) і які мають значення для вірного вирішення справи та прийняття законного рішення.

Крім того, відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до суду з вимогами, зокрема, про поновлення на раніше займаній посаді та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, задовольняючи вказані вимоги позивача, суд апеляційної інстанції, в порушенням вимог трудового законодавства, не навів розрахунки конкретних сум, які підлягали стягненню на користь ОСОБА_4

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.