Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: представника позивача - Волошина О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської регіональної митниці Державної митної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Київської регіональної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання нечинними картки відмови та рішення про визначення митної вартості, стягнення суми надмірно сплачених платежів,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулось з позовом до Київської регіональної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання нечинними картки відмови № 100190000/1/03933 від 15 грудня 2011 року та рішення про визначення митної вартості товару № 100000006/2011/315229/2 від 14 грудня 2011 року, стягнення сум надмірно сплаченого податку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано картку відмови № 100190000/1/03933 від 15 грудня 2011 року та рішення про визначення митної вартості товару № 100000006/2011/315229/2 від 14 грудня 2011 року; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року в частині відмови в поверненні надмірно сплаченого мита та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач - Київська регіональна митниця - звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В пояснення відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві - просив задовольнити касаційну скаргу митниці.

Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 14 грудня 2011 року в межах зовнішньоекономічного контракту № 02/11-2010 NOR від 02 листопада 2010 року позивачем згідно з ВМД № 100190000/2011/137473 Київській регіональній митниці пред'явлено до митного оформлення товар - риба охолоджена лосось (сьомга) атлантичний (Salmo Salar).

Митна вартість товару визначена за першим методом - ціна договору.

Для підтвердження митної вартості декларантом надані митному органу наступні документи: зовнішньоекономічний контракт № 02/11-2010 NOR від 02 листопада 2010 року, укладений з компанією Ice Seafood AS (Норвегія), та доповнення № 1 до нього; інвойс № 13077 від 08 грудня 2011 року; прайс-лист; договір перевезення, міжнародну товаротранспортну накладну (CMR) з відбитками штампів органів державного ветеринарного, санітарно-епідеміологічного та інших видів контролю, транспортну довідку перевізника про вартість перевезення; ветеринарне свідоцтво (Форма № 2), сертифікат відповідності, сертифікат походження, попередню декларацію та інші документи, що надаються митному органу в оригіналах та залишаються в нього після проведення митного оформлення товару.

Митним органом запропоновано в рамках виконання п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 (1766-2006-п) , надати висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством.

Декларант зазначив про неможливість надання висновку експертної організації.

Рішенням митниці №100000006/2011/315229/2 від 14 грудня 2011 року митну вартість визначено за резервним методом.

15 грудня 2011 року митницею видано картку відмови в митному оформленні № 100190000/1/03933.

Відповідно до частини першої статті 265 МК України митний орган, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Зі змісту частин першої-п'ятої статті 266 МК України вбачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень зазначених вище Порядків дає підстави дійти висновку, що митні органи, дійсно, мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Спірне рішення митного органу містить посилання на те, що митна вартість товару не може бути визначена за ціною угоди у зв'язку з наявністю сумнівів щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, та неподання декларантом додаткових документів для підтвердження заявлених відомостей.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що подані позивачем документи не давали можливість митниці застосувати перший метод.

Проте, судом встановлено, що митниця жодним чином не обґрунтувала неможливість застосування інших методів визначення митної вартості.

Зокрема, судом першої інстанції витребувано у Державної митної служби України довідку про вартість всього імпортованого товару в Україну атлантичного лосося, виробництва Норвегії, код за УКТЗЕД 0302120000, у листопаді-грудні 2011 року. На виконання вимог вказаної ухвали Державною митною службою України надано у електронному вигляді інформацію, сформовану за даними Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби. Роздруківку даної інформації залучено до матеріалів справи.

З даної інформації вбачається, що протягом 14 листопада - 14 грудня 2011 року на митну територію України ввезено іншими, ніж позивач, особами за 13 деклараціями співставні (5-17 тон) партії товару, який є ідентичним. До таких висновків суд дійшов з урахуванням того, що товар з ідентичним кодом УКТЗЕД (0302120000), пакуванням (коробки з пінопласту різною вагою 15-25кг на дерев'яних палетах), асортиментом (5-6 кг, 6-7 кг, 8-9 кг), країною виробником (Норвегія), виробником (Ice Seafood AS ).

Відповідно до статті 268 Митного кодексу України, у разі, якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому, під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна походження; 4) виробник. Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари.

Отже, як зазначив суд першої інстанції, відповідач володів інформацією про ідентичні товари, ввезені протягом місяця до дня подання позивачем декларації митної вартості.

Крім того, суд першої інстанції визнав незаконними висновки митниці щодо неможливості застосування третього методу - аналогічні товари.

Судом встановлено, що згідно з наданими Державною митною службою даними, за листопад - грудень 2011 року товар з кодом УКТЗЕД (0302120000), ввезений позивачем, ввозився на митну територію України більш ніж за 400 вантажними митними деклараціями, що надавало митниці можливість застосувати третій метод визначення митної вартості товару.

Суд апеляційної інстанції визнав правильними такі висновки суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про повернення надмірно сплаченого мита, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за статтею 27 Митного кодексу України (в редакції від 13 березня 2012 року), якщо задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб пов'язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом.

Згідно підпункту 5 пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) списання коштів з бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, визнання протиправним та скасування рішення митного органу, внаслідок прийняття якого позивач переплатив до бюджету податок на додану вартість, є підставою для задоволення вимог про стягнення за рахунок бюджету суми надмірно сплаченого податку.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками судів.

Судом першої інстанції визнано, що митним органом правомірно відмовлено у застосуванні першого методу визначення митної вартості товарів - за ціною угоди.

Погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав на можливість стягнути суму надмірно сплачених платежів внаслідок незастосування першого методу.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є взаємовиключними.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (яка відповідно до статті 244-2 КАС України є обов'язковою для судів всіх інстанцій), викладеної ним в постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13, суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Разом із тим, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції щодо неможливості застосування першого методу, оскільки суд не дав оцінку обґрунтованості висновків митниці щодо такої неможливості.

Судом не дана оцінка тому, чи містять розбіжності надані для митного оформлення документи, чи піддаються обчисленню та підтверджують ціну товару данні, які вони містять. Лише сам факт неподання витребуваних документів або подання інших документів, які на думку відповідача повинні усунути сумніви митниці, не є підставою для відмови в митному оформленні товару за першим методом. В цьому випадку суд повинен надати загальну оцінку поданим документам.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці Державної митної служби України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.