2а-32/09/2703 Про визнання дій неправомірними, повернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та відсотків за порушення строків повернення податку - 21.01.2014 Прийняття

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ), Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКУ у м. Севастополі) третя особа Кредитна спілка "Разом" (далі по тексту - третя особа, КС "Разом") про визнання дій неправомірними, повернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та відсотків за порушення строків повернення податку.

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.02.2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 05.02.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.02.2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року у справі № 2а-32/09 (2а-32/09/2703) скасовано. Позов задоволено.

Постановою Верховного Суду України від 22.10.2013 року скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 05.02.2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

21.01.2014 року до Вищого адміністративного суду України надійшло клопотання від ДПІ про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовою відсутністю фінансування відрядження працівників.

Перевіривши доводи відповідача, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вищевказаного клопотання.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є членом кредитної спілки "Разом", яка була його податковим агентом та сплачувала податок з доходів фізичних осіб за підсумками фінансового року у вигляді нарахування відсотків на пайові внески члена кредитної спілки. Протягом 2005-2006 років кредитною спілкою було здійснено нарахування і розподіл частини нерозподіленого доходу, що залишається в її розпорядження за підсумками фінансового року (іншого звітного періоду), у вигляді нарахування відсотків на пайові внески між членами кредитної спілки з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Із такого доходу позивача було утримано та перераховано до бюджету 11 120 грн. 4 коп. податку з доходів фізичних осіб.

У листопаді 2007 року ОСОБА_2 подав до податкового органу податкову декларацію про доходи за 2006 рік та розрахунок податку, що підлягає поверненню, в сумі 11 120 грн. 4 коп., а також заяву про повернення надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб за 2005-2006 роки, який, на думку позивача, було утримано неправомірно. Листом від 30.11.2007 року ДПІ відмовила у поверненні надмірно сплаченої суми податку.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України від 20.12.2001 року № 2908-III "Про кредитні спілки" (далі - Закон № 2908-ІІІ (2908-14) ) кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Відповідно до абзаців 1, 3 ч. 1 ст. 21 вказаного Закону кредитна спілка відповідно до свого статуту: приймає вступні та обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки; залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону № 2908 кредитна спілка має право самостійно встановлювати розмір плати (процентів), яка розподіляється на пайові членські внески та нараховується на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки.

Частиною 3 ст. 21 Закону № 2908 передбачено, що нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів).

Таким чином, у зазначеній статті чітко розмежовано поняття "проценти, які нараховуються на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитної спілки" та "нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року і розподіляється між членами кредитної спілки у вигляді відсотків (процентів)".

Відповідно до пп. 9.2.1 п. 9.2 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 889-IV (889-15) ) податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь процентів на банківський депозит (вклад), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат (далі - проценти) є особа, яка здійснює таке нарахування (сплату).

Згідно з положеннями Закону України від 1 липня 2004 року № 1958-IV "Про внесення змін до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (1958-15) (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1958-IV (1958-15) ) абзац 1 пп. 9.2.1 п. 9.2 ст. 9 Закону № 889 викладено у новій редакції, яка стосовно визначення доходів платника податку робить посилання на п. 7.2 ст. 7 цього Закону, який також викладено у новій редакції. Відповідно до п. 7.2 ст. 7 Закону № 889 ставка податку становить 5 % від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як, зокрема, процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону. Тобто, положеннями зазначених норм конкретизовано об'єкт оподаткування - процент, нарахований кредитною спілкою на вклад (внесок) до цієї спілки.

Разом з тим згідно з положеннями Закону № 1958-IV (1958-15) пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону № 889 викладено в такій редакції: " 22.1.4. Підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 пункту 9.2 статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2005 року". В подальшому набрання чинності вказаними нормами Законом України від 21.12.2004 року № 2273-IV "Про внесення змін до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (2273-15) було відтерміновано до 1 січня 2010 року.

Таким чином, дія пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону № 889 не поширюється на пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 цього Закону.

Відповідно до вимог пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону № 889-IV оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), сплачених (нарахованих) з інших підстав, ніж зазначені у пп. 9.2.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у п. 7.1 ст. 7 цього Закону.

Отже, доходи фізичних осіб, сплачених (нарахованих) з інших підстав, зокрема у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною у п. 7.1 ст. 7 Закону № 889.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що доходи членів кредитних спілок у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом № 889для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у п. 7.1 ст.7 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.02.2009 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.02.2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.