Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Кравцова О.В.; Єрьоміна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, третя особа - Витачівська сільська рада Київської області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на постанову Обухівського районного суду Київської області від 2 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області (Управління) про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначали, що Витачівською сільською радою (Рада) позивачам видано дозволи на складення проектів землеустрою для безоплатної передачі у власність двох земельних ділянок. Звернувшись до Управління із заявами про внесення змін до кадастрових номерів цих земельних ділянок, отримали відмови, мотивовані тим, що право на безоплатне отримання земельних ділянок позивачами уже реалізовано.

Посилаючись на розмежування права приватизувати ділянку, яка знаходиться у користуванні особи (яке позивачами реалізовано раніше), та права безоплатно отримати ділянку з земель комунальної або державної власності (про яке йдеться у цьому спорі), просили скасувати рішення Управління № РВ-3200059472013 від 10 грудня 2013 року та № РВ-3200060012013 від 16 грудня 2013 року, визнавши дії державного реєстратора Управління неправомірними, та зобов'язавши відповідача внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 2 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що у 2012 році позивачі безоплатно приватизували земельну ділянку, площею 0.25 гектара (порівну, по 1,125 гектара) для обслуговування будинку, який належить їм на праві сумісної власності. У жовтні 2012 року видані державні акти про право власності.

Одночасно, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювали розробку проектів землеустрою щодо виділення у власність двох земельних ділянок площею 0,1609 гектара кожна для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Звернувшись до Управління із заявами про внесення змін до кадастрових номерів ділянок, отримали відмови, оформлені рішеннями № РВ-3200059472013 від 10 грудня 2013 року та № РВ-3200060012013 від 16 грудня 2013 року. Також Управлінням запропоновано позивачам звернутися до Ради задля усунення порушень законодавства у поданих документах.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що дії та рішення Управління є правомірними, оскільки позивачі вже реалізували своє право на безоплатне отримання земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з остаточними висновками судів.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах в розмірі не більше 0,25 гектара.

З пояснень позивачів вбачається, що спір зводиться до можливості одержати земельну ділянку із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації після того, як особою вже реалізовано право приватизації ділянки, яка перебувала у користуванні.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору є дії та рішення реєстратора Управління, тому цей юридичний конфлікт необхідно розглядати з точки зору їх законності та обґрунтованості.

Порядок ведення Державного земельного кадастру затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (1051-2012-п) .

Аналіз змісту цього Порядку дає підстави стверджувати, що реєстратор вправі відмовити у внесенні відомостей до кадастру у разі невідповідності поданих документів вимогам законодавства. При цьому Порядком не конкретизується про яку невідповідність йдеться.

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе оцінювати оскаржувані дії та рішення, перевіривши їх на відповідність вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини третьої цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення реєстратора обумовлені необхідністю дотримання вимог закону щодо розсудливості та пропорційності.

Зазначений висновок ґрунтується на такому.

У частині п'ятій статті 20 Земельного кодексу України йдеться про види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, а окремі з них названі у статті 121 цього ж Кодексу - ведення фермерського господарства, садівництво, ведення особистого селянського господарства, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, індивідуальне дачне будівництво, будівництво індивідуальних гаражів.

Відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З аналізу частини першої цієї ж статті вбачається, що законодавець встановив три види безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян: приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Зміст частини другої статті 121 Земельного кодексу України свідчить про те, що граничні норми безоплатної передачі, встановлені частиною першою цієї статті, поширюються на усі названі види безоплатної передачі.

Так, цією нормою передбачено лише один виняток, за якого гранична норма може бути збільшена - у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тобто реалізації права на приватизацію державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Виключень щодо такого виду безоплатної передачі як приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, Кодекс не встановлює.

З викладеного можна зробити висновок, що положення частини четвертої статті 116 та частини першої статті 121 Земельного кодексу України за загальним правилом поширюються на усі види безоплатної передачі, в тому числі приватизацію ділянки, що знаходиться у користуванні особи, і одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств.

При цьому частина друга статті 121 Земельного кодексу України запропонована законодавцем як механізм виключення з-під дії цих обмежувальних норм права на отримання паю.

Наведене спростовує доводи позивачів про право безоплатно отримати для одного виду використання декілька ділянок на підставі різних пунктів частини третьої статті 116 Земельного кодексу України, оскільки в такому разі частина друга статті 121 Земельного кодексу України не мала б жодного практичного змісту.

Тому за обставин, коли позивачами реалізовано право на безоплатне отримання земельних ділянок, а їх сумарна площа 0,2859 гектара (разом із ділянками, про які йдеться у справі), перевищує норму безоплатної приватизації, оскаржувані рішення реєстратора спрямовані на забезпечення неухильного дотримання вимог Земельного кодексу України (2768-14) та не можуть вважатись протиправними.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Обухівського районного суду Київської області від 2 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.