к-32685/10-с Про перерахунок пенсії у зв'язку із втратою годувальника - 17.01.2014 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 27 червня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про перерахунок пенсії,

У травні 2007 року представник позивача звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що позивачу призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , розмір якої не відповідає встановленому законом розміру та не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком.

Просив зобов'язати здійснити перерахунок пенсії з урахуванням премій та надбавок, за рахунок яких збільшилося грошове утримання військовослужбовців після звільнення чоловіка позивачки, стягнути пенсійне забезпечення з урахуванням премії у розмірі 33,3%, щомісячних надбавок в розмірі 100%, встановленої Указом Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (173/2002) , 90% встановленої Указом Президента України від 05 травня 2003 року № 389 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу" та 40% відповідно до Указу Президента України від 14 липня 1999 року № 847 "Про додаткові заходи щодо впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України" (847/99) .

Також просив провести перерахунок пенсії з 01 січня 2000 року з урахуванням підвищення пенсії як члену родини загиблого військовослужбовця в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 27 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представник позивача ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є вдовою військовослужбовця, який загинув у зв'язку з виконанням службових обов'язків. З 1990 року їй призначено пенсію у розмірі 40% грошового забезпечення з урахуванням надбавки члену родини загиблого військовослужбовця.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Надбавки і премії, запроваджені нормативно-правовими актами, що вказані позивачем, відносяться до додаткових видів грошового забезпечення й приймалися в розрахунок при нарахуванні пенсії лише особам, які отримували такі надбавки під час проходження служби та були звільнені зі служби після їх запровадження.

Тому відповідно до вимог статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", в редакції, яка була чинною на час вирішення справи, та пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) , немає правових підстав для перерахунку пенсії у бік збільшення на підставі зазначених позивачем нормативно-правових актів, які встановлюють надбавки та премії до грошового забезпечення військовослужбовців.

Зміни, які відбулися у законодавстві щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців не мали зворотної дії в часі, і пенсія позивача не підлягала перерахунку за попередній період.

З 01 січня 2005 року пенсію позивача перераховано відповідно до частини 2 розділу ІІ "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (1769-15) , якою встановлено, що особи, яким раніше призначено пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , мають право на перерахунок пенсій з урахуванням положень цього Закону та виплату 50 відсотків перерахованої пенсії з 1 січня 2005 року, а з 1 січня 2006 року - 100 відсотків перерахованої пенсії.

Відповідно до вимог частини третьої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружились вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05 жовтня 2005 року (2939-15) було внесено зміни до частини четвертої статті 15 та викладено її в такій редакції: "членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність". Закон в цій частині набрав чинності з 01 липня 2006 року.

Відповідно до заперечень відповідача на апеляційну та касаційну скарги позивачу виплачується пенсія з урахуванням підвищення у встановленому законом розмірі, тобто у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01 липня 2006 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що при визначенні розміру надбавки, виплачуваної з січня 2000 року, застосуванню підлягають постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01 березня 1996 року та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року" від 19 березня 1996 року № 342 (342-96-п) , відповідно до якої розмір мінімальної пенсії за віком склав 16,62 грн., та постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розміру пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 03 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) , відповідно до якої розмір мінімальної пенсії за віком склав 19,91 грн.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вони істотно звужують обсяг встановлених законом прав та суперечить положенням Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) .

Оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком ніж передбачено частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідачем при здійсненні розрахунку розміру надбавки мав застосовуватися саме цей розмір.

При цьому положення частини третьої статті 28 даного Закону не є перешкодою для застосування зазначеної величини для розрахунку інших, пов'язаних з нею, пенсій чи доплат, оскільки іншими нормативними актами розмір мінімальної пенсії за віком не встановлений.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії застосуванню підлягав розмір мінімальної пенсії за віком, визначений відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а до прийняття цього Закону відповідно до положень частини третьої статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, в редакції чинній на час розгляду справи, було встановлено, що адміністратив ний позов може бути подано в межах строку звер нення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими зако нами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, сво бод та інте ресів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встанов лено інше, обчи слюється з дня, коли особа дізналася або повинна була діз натися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна чені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. Пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задово ленні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поваж ною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, вста новленому цим Кодексом (частина друга).

Суд першої інстанції у відповідності до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни не з'ясував у відповідача його ставлення до можливості застосування процесуального строку, встановленого статтею 99 цього Кодексу.

У апеляційній скарзі відповідач заявляв клопотання про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, проте апеляційний суд не звернув увагу на дане клопотання та не вирішив питання про дотримання процесуального строку.

Не з'ясувавши питання дотримання строків звернення, виходячи з положень частини другої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, в редакції чинній на час розгляду справи, адміністративний суд не міг адміністративну справу розглядати і вирішувати в порядку, вста новленому цим Кодексом.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд в частині позовних вимог про підвищення пенсії 150 процентів мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2000 року.