Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 16 листопада 2011 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 р. у справі № 1622/2а-8935/11 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві про зобов'язання поновити виплату пенсії, -

17 серпня 2011 року позивач звернувся з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання поновити нарахування та виплату йому пенсії з 07.10.2009р.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2011 року, зміненою в частині підстав та мотивів постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами викладені у касаційній скарзі доводи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України, з 2001р. по 2002р. отримував пенсію за віком, з 2002р. постійно проживає в державі Ізраїль, а з 2002р. йому припинена виплата пенсії.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. (v025p710-09) у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) положень п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вказані положення визнано неконституційними - такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України визначено звернути увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших Законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття Закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. З прийняттям рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) виключена така підстава для припинення пенсійних виплат як проживання пенсіонера за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, незалежно від місця його постійного проживання.

Після прийняття зазначеного рішення і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, починаючи з 7 жовтня 2009 року у позивача немає перешкод щодо відновлення виплати пенсії, яку вона отримувала до 2001 року, оскільки кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

За змістом ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічної та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що посилання відповідача на ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не може бути правовою підставою для відмови позивачу в отриманні передбаченого статтею 46 Конституції України соціального захисту у вигляді отримання пенсії, оскільки позбавлення позивача такого права суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , про що, зокрема, вказано у Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року (v025p710-09) , яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу як особі, яка проживає за межами України.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що позивач не звертався з клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в межах строку звернення до адміністративного суду, визначеного ст. 99 КАС України. В іншій частині позов підлягає залишенню без розгляду на підставі ст. 100 КАС України.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

Згідно з ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 16 листопада 2011 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 р. у справі № 1622/2а-8935/11 скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1, який проживає за межами України (Ізраїль).

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, який проживає за межами України (Ізраїль), з 17 лютого 2011 року.

Позов ОСОБА_1 у частині вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, яка проживає за межами України (Ізраїль), за період до 16 лютого 2011 року залишити без розгляду.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.