Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

провівши попередній розгляд касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 р. у справі № 1618/2а-2439/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року, позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано рішення № 61 Управління Пенсійного фонду України у Пирятинському районі Полтавської області від 23.11.2010 р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Пирятинському районі Полтавської області зарахувати в стаж роботи суддею Пирятинського районного суду Полтавської області ОСОБА_1, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, час проходження строкової військової служби у армії, час роботи в органах прокуратури та половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та виплачувати йому довічне щомісячне грошове утримання у розмірі 86 % його заробітної плати з 06.10.2010 р.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному розмірі.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав до її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що з 19 травня 1983 року по 21 травня 1985 року ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в Радянській Армії; з 01.09.1986 р. по 30.06.1990 р. навчався на денній формі в вищому юридичному навчальному закладі; з 24.07.1991 р. по 21.01.1993 р. працював помічником прокурора в органах прокуратури Полтавської області.

З 22.01.1993 р. по 05.10.2010 р. позивач працював суддею Пирятинського районного суду. Звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що не зарахування позивачеві до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання часу проходження строкової військової служби в період з травня 1983 року по травень 1985 року (2 роки 3 дні) та половини строку навчання в вищому юридичному закладі (1 рік 5 місяців та 28 днів) є неправомірним з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Пунктом 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) передбачено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та календарний період проходження строкової військової служби.

За таких обставин, суди вірно вказали, що період проходження військової служби з травня 1983 р. по травень 1985 р. (2 роки та 3 дні), а також половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 05 місяців 28 днів) може бути зараховані до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, а тому відповідач безпідставно відмовив позивачу в зарахуванні зазначеного періоду до стажу роботу.

Як встановлено судами, позивач має документально підтверджений стаж роботи на посаді судді 17 років 8 місяців 15 днів, а тому з врахуванням періоду проходження військової служби та половини строку навчання в вищих юридичних закладах, позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо неправомірної відмови відповідача в зарахуванні позивачу зазначеного стажу та відмови йому в призначенні щомісячного довічного грошового утримання.

Таким чином, судами вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено. Твердження касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області відхилити.

Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 р. у справі № 1618/2а-2439/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 238, 239-1 КАС України.