2а-1770/3662/11 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про податкове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності - 15.01.2014 Прийняття

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20.10.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012, задоволено позовні вимоги Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (надалі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Рівне, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Рівне), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.03.2010 № 0002761543/0.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що право змінювати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу, є неправомірним.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Рівне 13.03.2010 було проведено перевірку своєчасності сплати Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, за результатами якої складено акт № 253.

26.01.2009 позивачем подано до ДПІ у м.Рівне податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік (основну звітну), відповідно до якої задекларовано до сплати за рік 1 934 895,50 грн., в тому числі щомісячно - 161 241, 29 грн.

10.02.2009 позивачем подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік (уточнюючу), відповідно до якої зменшено задекларовану суму до сплати за вересень 156 351,62 грн. Зменшено податкові зобов'язання за наслідками уточнень у розмірі 55 679,11 грн.

29.07.2009 позивачем подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік (уточнюючу), відповідно до якої зменшено задекларовану до сплати суму на 30 960,79 грн., щомісячну плату зменшено до 151 928,65 грн. У зв'язку з виправленням помилки встановлено переплату у розмірі 19 404,04 грн.

24.11.2009 позивачем подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік (уточнюючу), відповідно до якої зменшено задекларовану до сплати за суму на 59 116,38 грн., щомісячну плату з жовтня 2009 року зменшено до 132 315,19 грн. У зв'язку з виправленням помилки встановлено переплату в сумі 39 865,33 грн.

25.01.2010 позивачем подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік (уточнюючу), відповідно до якої задекларовано до сплати за вересень суму 131 181,35 грн., плату за жовтень 2009 року зменшено до 130 463,80 грн., за листопад-грудень 2009 року - до 130 325,78 грн. У зв'язку з виправленням помилки встановлено переплату у розмірі 20 365,29 грн.

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем п. 1 ст. 17 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII "Про плату за землю", пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) ).

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2010 № 0002761543/0, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 72 022,92 грн. за затримку сплати податкового зобов'язання на строк більше 90 днів (50 %) .

Задекларовані суми за вересень 2009 року сплачено у відповідності до:

- платіжного доручення № 806 від 19.10.2009 у розмірі 40 000,00 грн. (призначення платежу: орендна плата за землю за вересень місяць. По строку сплати - 30.10.2009);

- платіжного доручення № 829 від 26.10.2009 у розмірі 5 000,00 грн. (призначення платежу: орендна плата за землю за вересень місяць. По строку сплати - 30.10.2009);

- платіжного доручення № 840 від 29.10.2009 у розмірі 5 000,00 грн. (призначення платежу: орендна плата за землю за вересень місяць. По строку сплати - 30.10.2009).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем задекларовано до сплати за вересень 2009 року орендної плати у розмірі 131 181,35 грн., сплачено - 50 000,00 грн. Заборгованість становить 81 181,35 грн.

Відповідач зарахував сплачені суми згідно платіжних доручень із визначеним призначенням платежу "орендна плата за землю" із вказаним періодом в рахунок податкового боргу, що виник раніше і на той час обліковувався у картці платника податків, посилаючись на п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно ч. 2 ст. 12 наведеного Закону фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів в установлений законом термін.

Положеннями п.7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма визначала правило, але не містила порядку або механізму його реалізації та не передбачала будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовувалась, та переліку осіб, яким було надано право її виконання.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Виходячи із положень п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV "Про Національний банк України", систему, порядок і форми платежів визначає Національний банк України.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (z0377-04) , що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно пункту 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Слід також враховувати, що Господарським кодексом України (436-15) закріплено правило, згідно якого суб'єкт господарювання на свій розсуд користується і розпоряджається належним йому майном (п. 1 ст. 134 Господарського кодексу України).

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовувались до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживались контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, визначене платником податків у платіжних дорученнях, з метою погашення податкового боргу.

Наведений висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 20.06.2011 у справі за позовом Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування" до Державної податкової інспекції у Червонозоряному районі м. Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий аналіз наведених норм та встановлених обставин дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу, не відповідає нормам чинного законодавства, що спростовує правильність та обґрунтованість застосування до позивача штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 13.03.2010 № 0002761543/0.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 у справі № 2а/1770/3662/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.