Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 та Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року

у справі № 2а-12236/09/2670

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 (позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (відповідач) про визнання недійсним рішення № 0002311705 від 24 вересня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0002311705 від 24 вересня 2009 року в частині застосування до СПД-ФО ОСОБА_3 суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 635 375,00 грн. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач та відповідач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СПД-ФО ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову в повному обсязі.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва в поданій касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а касаційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку СПД-ФО ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25 квітня 2007 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 6169/1705-2894607650 від 15 вересня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0002311705 від 24 вересня 2009 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 349 840,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1, 5 статті 3, пункту 6 статті 9 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) , (далі - Положення) у зв'язку з неведенням книги обліку доходів і витрат, а також неоприбуткуванням готівкових коштів в розмірі 269 900,00 грн. в книзі обліку доходів і витрат.

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 Положення оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій; книга обліку доходів і витрат - це документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. Форму відповідної книги обліку доходів і витрат установлено Державною податковою адміністрацією України.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Підприємствам, яким Законом № 265/95-ВР (265/95-ВР) надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання реєстратора розрахункових операцій та розрахункової книжки і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Згідно з пунктом 1 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1269 (1269-2001-п) , (далі - Порядок) книга обліку доходів і витрат ведеться суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), а також особами, які мають пільговий торговий патент для продажу товарів (крім підакцизних) (надання послуг) відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, якщо такі особи не є платниками податку на додану вартість згідно із законодавством.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що суб'єктом підприємницької діяльності до книги обліку доходів і витрат заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведеними витратами і/або отриманим доходом; сума витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що оприбуткування готівки суб'єктом малого підприємництва, якому надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання реєстратора розрахункових операцій та розрахункової книжки, передбачає, зокрема, відображення ним у книзі обліку доходів і витрат усієї суми отриманої виручки.

Поряд з цим, як встановлено податковим органом, позивач в охоплений перевіркою період книгу обліку доходів і витрат не вів та, відповідно, суму в розмірі 269 900,00 грн. у встановленому чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством порядку не оприбуткував.

Будь-яких доводів на спростування вказаних обставин СПД-ФО ОСОБА_3 не наведено.

При цьому слід враховувати, що порушення порядку проведення контролюючим органом перевірки не може розцінюватись як підстава для звільнення суб'єкта підприємницької діяльності від правових наслідків, передбачених чинним законодавством, у разі підтвердження, як у розглядуваній ситуації, порушення ним касової дисципліни.

Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача про безпідставність застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" з огляду на те, що на час виникнення спірних правовідносин не було прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала відповідні відносини.

Поряд з цим відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України (436-15) ) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, варто погодитись з доводами судів попередніх інстанцій про те, що штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення норм з регулювання обігу готівки, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

А відтак, не можна визнати обґрунтованим висновок судових інстанцій про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій за дев'яносто два дні третього кварталу 2008 року, оскільки в межах визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку відповідачем застосовано штрафні (фінансові) санкції лише за шість днів вказаного періоду.

Таким чином, в даному випадку суду слід витребувати у відповідача розрахунок штрафних (фінансових) санкцій за третій квартал 2008 року з розбивкою за кожний день та виокремити правомірно застосовані адміністративно-господарські санкції від тих, що застосовані поза межами гранично допустимого строку.

Отже, оскільки викладене вище не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити частково, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .