Про визнання протиправним та скасування припису прокуратури про усунення порушень вимог законодавства України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом - 09.01.2014 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ВАТ "ВіЕйБі Банк") до Прокуратури Шевченківського району міста Києва, треті особи - Державний комітет фінансового моніторингу України, Національний банк України, про визнання протиправним та скасування припису № 403к від 23 жовтня 2008 року, за касаційними скаргами Державного комітету фінансового моніторингу України та Прокуратури Шевченківського району міста Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року, -

У листопаді 2008 року ВАТ "ВіЕйБі Банк" звернулося в суд з позовом про визнання протиправним та скасування припису прокуратури Шевченківського району міста Києва "Про усунення порушень вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 23 жовтня 2008 року № 403к.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог. Позиція позивача ВАТ "ВіЕйБі Банк" щодо ненадання в повному обсязі на запит Держфінмоніторингу України інформації, яка є необхідною для реалізації Уповноваженим органом своїх завдань та функцій, не відповідає вимогам чинного законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис прокуратури Шевченківського району міста Києва від 23 жовтня 2008 року № 403к.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції застосував положення статті 21 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII (1789-12) ), якою визначені підстави, умови та вимоги щодо винесення протесту прокурора, хоча предметом розгляду в даній справі є законність внесення припису прокурора. Не застосувавши статтю 22 Закону № 1789-XII, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, не здійснив оцінки фактів та доказів, що підтверджують відсутність очевидного характеру правопорушення та можливості завдання таким правопорушенням істотної шкоди інтересам держави.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Державний комітет фінансового моніторингу України та прокуратура Шевченківського району міста Києва, кожен окремо, звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року залишити в силі.

Представник Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" подав заперечення на касаційну скаргу Державного комітету фінансового моніторингу України, просить таку залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За змістом абзацу 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 року № 249-IV (далі - Закон № 249-IV (249-15) ) (в редакції, чинній на час внесення оспорюваного припису прокурора) банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 4 Закону № 249-IV спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі - Уповноважений орган) є суб'єктом державного фінансового моніторингу.

Згідно абзацу 6 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний, зокрема, надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту.

За змістом частини 1 статті 8 Закону № 249-IV порядок надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, встановлюється для банків Національним банком України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 249-IV завданнями Уповноваженого органу є: збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму.

За змістом частини 2 статті 13 Закону № 249-IV Держфінмоніторинг відповідно до покладених на нього завдань: отримує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання на запит інформацію, необхідну для реалізації покладених на нього завдань; досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів і фінансування тероризму.

Відповідно до статті 14 Закону № 249-IV уповноважений орган має право: залучати до розгляду питань, що належать до його компетенції, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками); одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію (у тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю), необхідну для виконання покладених на нього завдань; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних органів виконавчої влади та Національного банку України, які, згідно з цим Законом, одержують узагальнені матеріали про фінансові операції від Уповноваженого органу, інформацію про хід опрацювання та вжиття відповідних заходів на підставі отриманих матеріалів; здійснювати в установленому законодавством порядку доступ, в тому числі автоматизований, до баз даних інших суб'єктів державного фінансового моніторингу та органів державної виконавчої влади; укладати в установленому законодавством порядку міжнародні договори міжвідомчого характеру з відповідними органами інших держав з питань співробітництва; видавати нормативно-правові акти, необхідні для виконання ним завдань та функцій, передбачених статтею 13 цього Закону.

Згідно статті 17 Закону № 249-IV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом. Такі особи також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законодавством. Юридичні особи, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду. У разі невиконання (неналежного виконання) суб'єктом первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону до нього може застосовуватися в порядку, встановленому законодавством, штраф у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У випадку відсутності згоди щодо сплати штрафу рішення про накладення штрафу чи у його відмові приймається судом за поданням органу, що регулює діяльність суб'єкта первинного фінансового моніторингу та надає ліцензії або інший спеціальний дозвіл. Неодноразове порушення суб'єктами первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону тягне за собою за рішенням суду обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до абзаців 8-11 пункту 1.6 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 року № 189 (z0381-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 травня 2003 року за № 381/7702 (z0381-03) , фінансова операція, що стала об'єктом фінансового моніторингу, - для банку (філії) - фінансова операція, інформація щодо якої внесена до реєстру фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; для Уповноваженого органу - фінансова операція, що підлягає фінансовому моніторингу, яка взята Уповноваженим органом у встановленому порядку на облік та стосовно якої ним вживаються заходи щодо її аналізу. Файл-запит - електронний документ, який формується Уповноваженим органом, надсилається на адресу банку (філії) та містить вимогу щодо надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу. Файл-відповідь - електронний документ, який формується банком (філією), надсилається на адресу Уповноваженого органу та містить відповідь на файл-запит. Файл-додаток - електронний документ, що формується банком (філією), надсилається на адресу Уповноваженого органу і містить дані та/або копії документів, які стосуються фінансової операції, що стала об'єктом фінансового моніторингу.

Згідно пункту 5.1 даного Положення банки та їх філії у випадках, передбачених законом, зобов'язані надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та ідентифікацію осіб, які їх здійснили (здійснюють), а також іншу інформацію, надання якої вимагається законами України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Зазначена інформація може надаватися філіями банків до Уповноваженого органу як безпосередньо, так і через банк - юридичну особу.

На підставі пункту 5.12 згаданого Положення надання банком (філією) інформації про фінансову операцію, яка підлягає фінансовому моніторингу, та осіб, які брали (беруть) участь у її проведенні, на вимогу Уповноваженого органу здійснюється шляхом формування та надсилання файла-відповіді протягом трьох робочих днів із часу отримання від Уповноваженого органу файла-запиту.

Відповідно до пункту 5.13 Положення надання банком (філією) Уповноваженому органу за власною ініціативою або на його вимогу копій документів та/або іншої інформації, яка стосується фінансової операції, що стала об'єктом фінансового моніторингу, і не може бути передана у файлі-повідомленні або файлі-відповіді, здійснюється шляхом формування та надсилання до Уповноваженого органу файла-додатка. Сформований системою автоматизації банку файл-додаток шифрується програмними засобами, вбудованими в АРМ-НБУ, та надсилається засобами електронної пошти Національного банку України на адресу Уповноваженого органу разом із файлом-повідомленням або файлом-відповіддю, або передається до Уповноваженого органу на електронному носії. Порядок передавання до Уповноваженого органу файла-додатка на електронному носії має забезпечувати його гарантовану доставку та конфіденційність.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III (2121-14) ) (в редакції, чинній на час внесення оспорюваного припису прокурора) Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу.

Згідно частини 2 статті 62 Закону № 2121-III вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

За змістом частини 8 статті 62 Закону № 2121-III положення статті про порядок розкриття батьківської таємниці не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Згідно пункту 6.2 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці (далі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (z0935-06) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2006 року за № 935/12809 (z0935-06) , банки на підставі абзацу 5 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV та пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III зобов'язані надавати на запит Уповноваженого органу додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу. У разі отримання в установленому порядку вимоги Уповноваженого органу про надання інформації, необхідної йому для виконання запиту відповідного органу іноземної держави, банк протягом 10 робочих днів має надати Уповноваженому органу таку інформацію.

Відповідно до пункту 6.3 Правил надання інформації Уповноваженому органу здійснюється банками в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку.

Таким чином, законодавством передбачено право Держфінмоніторингу України звертатись до банку з вимогою щодо надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу. Ця інформація повинна містити як відомості про осіб, які здійснюють фінансову операцію, так і відомості про обставини її здійснення. Крім того, банківські установи, на виконання абзацу 6 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV, пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III та згаданих підзаконних актів, зобов'язані надавати на запити Держфінмоніторингу України додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі копії документів, на підставі яких проводилась ідентифікація клієнтів, та копії анкет клієнтів, що прямо передбачено пунктом 5.1 Положення. Ненадання Держфінмоніторингу України банківськими установами інформації по фінансовим операціям, що підлягають фінансовому моніторингу, створює реальні передумови реалізації загроз національної безпеки України у зовнішньополітичній, економічні сфері та сфері державної безпеки (стаття 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року № 964-IV (далі - Закон № 964-IV (964-15) ) і порушує інтереси держави в особі Держфінмоніторингу України при реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму.

За змістом статті 4 Закону № 964-IV одним із суб'єктів забезпечення національної безпеки є прокуратура України.

Положеннями абзацу 12 статті 9 Закону № 964-IV визначено, що прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про прокуратуру України" (1789-12) .

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 1789-XII (в редакції, чинній на час внесення оспорюваного припису прокурора) вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 19 Закону № 1789-XII предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 1789-XII перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Згідно пункту 4 частини 2 статті 20 Закону № 1789-XII при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право давати приписи про усунення очевидних порушень закону.

Відповідно до статті 22 Закону № 1789-XII письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Згідно статті 25 Закону № 1789-XII у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

З матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2008 року першим заступником прокурора Шевченківського району міста Києва до ВАТ "ВіЕйБі Банк", з метою усунення явних порушень закону, внесено припис № 403к "Про усунення порушень вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", яким Голові правління ВАТ "ВіЕйБі Банк" приписано негайно усунути порушення вимог Закону № 249-IV (249-15) шляхом надання належних відповідей на запити Держфінмоніторингу України. Оспорюваний припис прокурора винесено за результатами проведеної прокуратурою Шевченківського району міста Києва перевірки за матеріалами Державного комітету фінансового моніторингу України щодо порушення службовими особами ВАТ "ВіЕйБі Банк" вимог чинного законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Прокурорською перевіркою було встановлено, що Держфінмоніторингом України файлами-запитами ХС0ІVV4Н.801, ХС0ІVV47.801, ХС0ІVV3V.803 та повторно листами від 21 квітня 2008 року за № 2194/0470-7-1 і від 25 квітня 2008 року за № 2352/0460-7-1 до ВАТ "ВіЕйБі Банк" направлено запити про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, які стали об'єктом фінансового моніторингу, зареєстрованими в реєстрі банківської установи за №№ 3080, 1467, 1465, 3108, 4997. Однак, в порушення вимог абзацу 6 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV, ВАТ "ВіЕйБі Банк" надало відповідь на запити Держфінмоніторингу не у повному обсязі. Беручи до уваги, що навіть у випадку застосування до ВАТ "ВіЕйБі Банк" заходів, передбачених статтею 17 Закону № 249-IV, не буде забезпечено отримання Держфінмоніторингом запитуваної інформації, яка необхідна останньому для належного виконання завдань та функцій, покладених на нього Законом, то Державний комітет фінансового моніторингу України, маючи на меті усунення виявлених порушень, звернувся до прокуратури, яка внесла позивачеві припис про усунення очевидних порушень закону. Зміст оспорюваного припису містить посилання на допущені порушення ВАТ "ВіЕйБі Банк" вимог статті 5 Закону № 249-IV, строки виконання припису. З приводу очевидного характеру порушення закону, що є обов'язковою умовою для прийняття рішення про внесення припису, на відсутність якого вказав апеляційний суд при скасуванні постанови суду першої інстанції, то судження апеляційного суду щодо поняття "очевидний характер порушення закону" є суб'єктивним, так як не базується на визначеннях, закріплених в нормативно-правових актах.

При таких обставинах рішення суду апеляційної інстанції по даній справі підлягає скасуванню. Разом з тим підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції, оскільки при його постановленні безпідставно застосовано статтю 21 Закону № 1789-XII (протест прокурора), в результаті чого унеможливлено встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи - законності внесення припису прокурором.

За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті та, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційні скарги Державного комітету фінансового моніторингу України та Прокуратури Шевченківського району міста Києва - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Прокуратури Шевченківського району міста Києва, треті особи - Державний комітет фінансового моніторингу України, Національний банк України, про визнання протиправним та скасування припису № 403к від 23 жовтня 2008 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.