Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011

у справі № 2а-6928/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Принт-Експорт"

до 1) Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську, 2) Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про скасування податкового повідомлення-рішення з ПДВ в частині зменшення суми бюджетного відшкодування та стягнення сум, -

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську від 20.08.2010 № 0000542360/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Принт-Експорт" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації з ПДВ за травень 2010 року у сумі 875623 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 18.06.2010 подано до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року, згідно з якою визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника, у розмірі 875623 грн., а також подано розрахунок бюджетного відшкодування, довідку про залишок суми від?ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з розшифровками податкових зобов?язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів.

Податковим органом проведена невиїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок у банку за березень-червень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з лютого по травень 2010 року, за результатами якої складено акт № 613/23-616/35155783 від 19.08.2010.

За висновками акта перевірки, в порушення вимог п.1.8 ст.1, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" неможливо підтвердити заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за травень 2010 року у сумі 875623 грн., оскільки враховуючи дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов?язань контрагентів на рівні ДПА України неможливо проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника, або імпортера.

Підставою для таких висновків стало те, що основними постачальниками позивача у квітні 2010 року були ТОВ "Поли-Пак" та ТОВ "Апекс-Принт", які, однак, є посередниками в ланцюгу постачання, та мали взаємовідносини з постачальниками третьої ланки ТОВ "Луганська компанія "Скарн", ПП "Луг-Фіаст", ПП "Епос-Транзит" стан платника яких - 10 (запит на встановлення місцезнаходження).

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 № 0000542360/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року в розмірі 875623 грн.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Саме нормами зазначеного пункту Закону регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Наявність у позивача бюджетного відшкодування у відповідній сумі відповідачем не заперечується, спірним є факт підтвердження зазначеної суми.

Відповідно до частини 1 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (частина 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону).

Згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з положеннями підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (підпункт 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивачем формування податкового кредиту у квітні 2010 року здійснено у відповідності з вимогами закону, на підставі належних первинних документів, які доводять факт поставки продукції та проведення її оплати в повному обсязі, та наявність яких податковим органом не заперечується.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування за травень 2010 року, з огляду на не підтвердження даних зустрічними перевірками контрагентів позивача у ланцюгу постачання до товаровиробника за даними програмного продукту "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", то судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявленні до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не пов'язує право покупця - платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця - платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплатити її до бюджету.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача, що спірні операції не мали реального товарного характеру, оскільки вони засновані на припущеннях, що суперечить ст. 159 КАС України. Відповідачем не було встановлено під час перевірки відсутності фактичної поставки товару позивачеві за спірними операціями, та не проведення ним розрахунків за отриманий товар, а також не надано таких доказів і в суді.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті на підставі повно встановлених обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та не підлягають скасуванню з викладених в касаційній скарзі мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.