Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року

у справі № 2а-168/10/1870

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у місті Суми

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробниче підприємство "Гєра"

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовами до Державної податкової інспекції у місті Суми (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 травня 2007 року № 0000861701/0/17-1016/НОМЕР_1/32099; визнання неправомірними та незаконними дій ДПІ у м. Суми при проведенні перевірки та застосуванні фінансових санкцій у вигляді податкового повідомлення-рішення № 0000861701/0/17-1016/НОМЕР_1/32099 від 16 травня 2007 року.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено за необгрунтованістю.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Суми провела позапланову документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2004 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої був складений акт № 2586/17-1016/НОМЕР_1/54 від 28 квітня 2007 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 2.1 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з листопада 2004 року по березень 2007 року включно на 1840176,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що у період з 01 липня 2004 року по 31 березня 2007 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, шляхом сплати єдиного податку. При перевірці правильності відображення підприємцем обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) на спрощеній системі оподаткування було встановлено, що у період з 01 липня 2004 року по 31 березня 2007 року на підставі укладених між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (комісіонером) та ТОВ ТВП "Гєра" і ТОВ ТВП "Гєра-S" (комітентами) договорів комісії позивачем був отриманий товар для реалізації загальною вартістю 11815476,87 грн. Згідно банківських виписок з розрахункових рахунків, наданих позивачем на перевірку, за період, що перевірявся, на рахунки позивача надійшли грошові кошти на загальну суму 11858054,64 грн. (з податком на додану вартість), у тому числі: за 9 місяців 2007 року - 1158935,83 грн., за 2005 рік - 4081627,08 грн., за 2006 рік - 5622957,86 грн., за 1 квартал 2007 року - 954533,87 грн. Разом з цим, в звітах єдиного податку фізична особа - підприємець ОСОБА_1 до обсягу виручки від реалізації включив лише суму комісійної винагороди (з урахуванням податку на додану вартість), в тому числі по періодах: за 3-4 квартали 2004 року - 64224,00 грн., за 2005 рік - 193410,00 грн., за 2006 рік - 181844,00 грн., за 2007 рік - 0,00 грн.

16 травня 2007 року ДПІ у м. Суми на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000861701/0/17-1016/НОМЕР_1/32099, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 3685282,00 грн., у тому числі: 1840176,00 грн. - за основним платежем, 1845106,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Статтею 5 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

У той же час, зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний розмір, встановлений законодавцем.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно абзаців 2, 4 пункту 9.4 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

За приписами пункту 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000861701/0/17-1016/НОМЕР_1/32099 від 16 травня 2007 року.

Відповідно до положень пунктів 1, 11 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання неправомірними та незаконними дій ДПІ у м. Суми при проведенні перевірки та застосуванні фінансових санкцій у вигляді податкового повідомлення-рішення № 0000861701/0/17-1016/НОМЕР_1/32099 від 16 травня 2007 року.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.