9101/111789/2011 Про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, в яких визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 20.03.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2011 року у справі №2а-17814/09/0470 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Ойл»до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Ойл»звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська №0001012301/0 від 08.09.2009 р., в якому визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95 377 грн. та штрафні санкції у розмірі 47 688, 50 грн., №0001002301/0 від 08.09.2009 р., в якому визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 119 221 грн. та штрафні санкції у розмірі 23 844, 20 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договору, який не визнається ДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з'ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність правочину, за наслідками якого позивачем відносились витрати до складу валових витрат, а сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ в період з 30.06.2009 року по 17.08.2009 року проведена планова виїзну перевірка ТОВ «Дніпро-Ойл»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої складено акт 5172/23-226/32702483 від 25 серпня 2009 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ «Дніпро-Ойл»:

- пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97 ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 95 377грн.;

- п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 119 221 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Енерго Сервіс», відповідно до яких ТОВ «Енерго Сервіс»є постачальником моторних мастил (договір поставки від 25.02.2009р.)

Вказаний договір, на думку податкового органу, є нікчемним, у зв'язку з тим, що з боку контрагента позивача був підписаний не директором підприємства, а не встановленою особою. Вказаний факт підтверджується поясненнями засновника та директора ТОВ «Енерго Сервіс»ОСОБА_1

З цих підстав, ДПІ дійшла висновку, що угоду укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угода поставки є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: від 08.09.2009 р. №0001012301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95 377 грн. та штрафні санкції у розмірі 47 688, 50 грн.; №0001002301/0, яким визначено податкове зобов'язання на прибуток підприємств в сумі 119 221 грн. та штрафні санкції у розмірі 23 844, 20 грн..

Правомірність та обґрунтованість зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення ДПІ прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) , Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) .

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем надано докази, які підтверджуються реальність господарської операції. Про реальність господарських операцій свідчать первинні документи, які надавалися до перевірки (видаткові накладні, рахунки, податкові накладні). Відносно складення вказаних документів будь-яких зауважень податковим органом висловлено не було. При цьому, в акті перевірки (стор.10 Акту) ДПІ вказує на те, що факт поставки моторних мастил підтверджено видатковими та отриманими податковими накладними. Про рух товару на підприємстві свідчать звіт про обіг товару.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, ДПІ фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, а підставою для визначення податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладеного договору, які зроблені з огляду на пояснення ОСОБА_1 -директора та засновника ТОВ «Енерго Сервіс».

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (435-15) , в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Наявність підписів на первинних документах, які виконанні не від імені директора та засновника ТОВ «Енерго Сервіс»», не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Енерго Сервіс», суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Енерго Сервіс»укладено договір поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки та пояснень представника відповідача у судовому засіданні нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст. 234 ЦК України (435-15) , вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на час здійснення господарських операцій ТОВ «Енерго Сервіс»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-підприємців, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Тобто, на час здійснення господарських операцій з позивачем, ТОВ «Енерго Сервіс»було зареєстровано як платник податку на додану вартість, а відтак могло видавати податкові накладні, на підставі яких, сплачені суми ПДВ, було віднесено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до пп..7.2.6 Закону про ПДВ (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ «Енерго Сервіс» податкову накладну позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Щодо посилань відповідача на пояснення засновника та директора ТОВ «Енерго Сервіс»ОСОБА_1 про те, що підписи на первинних документах від його імені, виконано не ним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Вказані обставини ДПІ пов'язує з безпідставністю віднесення позивачем до складу валових витрат витрати за договором та сум ПДВ, які сплачено у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за недостовірність відображених у первинних документах даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Отже, відповідальність за достовірність особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності від імені ТОВ «Енерго Сервіс», покладається виключно на посадових осіб ТОВ «Енерго Сервіс», якими складено та підписано первинні документи.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (ВАТ «Дніпро-Ойл») діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які можливо допускалися його контрагентом (ТОВ «Енерго Сервіс»).

Таким чином, вказані доводи відповідача не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2011 року у справі №2а-17814/09/0470 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.