Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендер І.Я.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди,-

У лютому 2007 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача стосовно ненадання своєчасної відповіді на його звернення від 26.07.2006 року і від 10.12.2007 року та належного реагування на його звернення від 31.01.2008 року і від 4.03.2008 року щодо особистого прийому громадян головою Служби безпеки України. Крім того, просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 2500,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 липня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність відповідача стосовно не надання своєчасної відповіді на звернення позивача від 26.07.2006 року і від 10.12.2007 року та належного реагування на звернення від 31.01.2008 року і від 4.03.2008 року щодо особистого прийому громадян головою Служби безпеки України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати в сумі 26,97 грн. присуджено на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди і поверненні державного мита, поштових витрат і витрат на друкування та ксерокопіювання документів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми.

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1167 ЦК України, в якій визначені підстави відповідальності за моральну шкоду. Частиною першою даної статті встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (v0004700-95) обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку фактичним обставинам справи і обґрунтовано дійшли до висновку, що позивачем не доведено вини відповідача у заподіянні йому моральної шкоди.

Згідно статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У ст. 94 КАС України зазначено, що коли адміністративний позов задоволено частково, то судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при звернені до суду сплатив державне мито та в подальшому надав квитанції про сплату коштів за виготовлення позовної заяви, ксерокопіювання доказів до справи, направлення поштової кореспонденції. В цілому позивачем розраховано суму витрат 378,50 грн. та надано додаткові документи до справи. Крім того, позивачем усно зазначено, що на копіювання цих додаткових документів також здійснено витрати, однак відповідних доказів ним про це надано не було.

Враховуючи вищевикладене і те, що позивачем підтверджено судові витрати лише на суму 75,00 грн., а також те, що адміністративний позов задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій у відповідності до вимог ст. 94 КАС України правомірно було присуджено на користь позивача судові витрати в сумі 26,97 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, державного мита, поштових витрат і витрат на друкування та ксерокопіювання документів.

Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.