Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 по справі № 2а-5575/09/1770 (33516/10/9104)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення - рішення від 22.07.2009 № 0003292342/0/23-121, яким позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 15 280,10 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7 640,05 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства щодо обчислення достовірності задекларованих та повноти сплачених обов'язкових платежів з суб'єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності, за період з 01.01.2005 по 31.12.2008, фахівцем контролюючого органу було складено акт від 10.07.2009, у якому зазначено, що позивач в порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занизив податок на прибуток у ІУ кварталі 2006 року на 15 280,10 грн. Такий висновок фахівця контролюючого органу мотивовано тим, що позивачем неправомірно сформовано валові витрати за наслідками придбання у ТОВ "Мастерхолд" товару (металопродукції), оскільки господарські операції позивача з вказаним контрагентом є нікчемними через відсутність товарно - транспортних накладних та/або інших документів, які б засвідчували факт перевезення та зберігання ТМЦ, а також існуванням порушеної кримінальної справи № 70/107-08 по факту скоєння злочину за статтями 27, 28, 205, ст. 212 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), у якій серед інших фігурує юридична особа ТОВ "Мастерхолд" як підприємство створене невстановленою групою осіб з метою прикриття незаконної діяльності - безпідставного одержання коштів з державного бюджету.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Отже, аналіз норм Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) дає підстави зробити висновок, що підставою для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами встановлено, що згідно з договором поставки від 10.10.206 № 1142 позивач придбав у ТОВ "Мастерхолд" метало продукцію на суму 149 236,80 грн. Виконання сторонами даної угоди підтверджується виданими ТОВ "Мастерхолд" податковими накладними, які включені до реєстру отриманих податкових накладних, та проведеними розрахунками за отриманий товар у безготівковій формі, що підтверджується платіжними документами.

Разом з тим, за змістом ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог і заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

У цій справі, в основу відмови у задоволенні позову Товариства судами першої та апеляційної інстанції покладено висновок акта перевірки. При цьому судом першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, було взято до уваги, що сам факт існування кримінальної справи, в якій фігурує ТОВ "Мастерхолд", не є достатнім і беззаперечним доказом фіктивності здійснених вказаним суб'єктом господарювання господарський операцій.

Дійсно, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду, постановлений у кримінальній справі про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Водночас, судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено усі первинні документи, які були надані позивачем, які підтверджують транспортування товару та внутрішнього переміщення вказаного товару, отриманого від ТОВ "Мастерхолд" (а.с. 56-60, 92), не досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку, які можуть мати позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку тощо. Також суди не спростували доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача (ТОВ "Мастерхолд") мав спеціальну податкову правосуб'єктність та був включений до ЄДР. За таких обставин у відповідності до ст. 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" покупець не може нести відповідальність ні за сплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Також слід зазначити, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток таких операцій, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, який було укладене позивачем з відповідним суб'єктом господарювання.

Тобто, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за відсутності аналізу якого суди дійшли помилкового висновку про фіктивність господарських операцій.

Зазначене свідчить про порушення судами вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 по справі № 2а-5575/09/1770 (33516/10/9104) скасувати, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.