Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.04.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

у справі № 2а-2357/11/1270

за позовом Приватного підприємства "ІСТ-ОІЛ-Луганськ"

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправними дій та зобов'язання прийняти податкову звітність,

Приватне підприємство "ІСТ-ОІЛ-Луганськ" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання прийняти податкову звітність.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо неприйняття та невизнання як податкової звітнітності декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік та додатку Р1 до рядка 04.6 декларації, уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів за листопад та грудень 2010 року; зобов'язано відповідача прийняти та вважати поданою вказану податкову звітність, а також стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа виконавчим комітетом Луганської міської ради 15.06.2007 р., перебуває на обліку у відповідача та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НБ № 010427 від 27.06.2007 року № 100049399.

07.02.2011 р. позивач подав до контролюючого органу декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік та додатку Р1 до рядка 04.6 декларації, у прийнятті яких податковим органом було відмовлено.

Скориставшись правом на направлення податкової звітності засобами поштового зв'язку (цінним листом), позивач надіслав на адресу податкового органу супровідній лист № 36 з оригіналами декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік та додатку Р1 до рядка 04.6 декларації.

Листом від 09.02.2011 р. № 5377/28-517, податкова інспекція повідомила позивача про те, що надіслана декларація з податку на прибуток за 2010 рік та додаток Р1 до рядка 04.6 декларації, заповнено всупереч правилам діючого законодавства, подана ксерокопія звітного документу та додатку Р1 не скріплені мокрою печаткою підприємства, а отже не визнана як податкова звітність.

Повторно, 02.03.2011 року, позивач засобами поштового зв'язку надіслав супровідній лист № 6 з оригіналами декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік та додатку Р1 до рядка 04.6 декларації, які листами від 14.03.2011 р. № 10618/28-517 та від 15.03.2011 р. № 10737/28-517 не були визнані як податкова звітність і не були занесені до електронних баз податкової звітності.

Крім того, 02.03.2011 р. позивачем у зв'язку з самостійно виявленими помилками, що містяться у раніше поданій податковій декларації, до податкового органу засобами поштового зв'язку були надіслані уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за листопад та грудень 2010 р. з додатком № 5 до них та реєстрів отриманих та виданих податкових накладних в електронному виді за відповідні періоди.

У відповідь на адресу позивача податковий орган надіслав листи від 14.03.2011 р. № 10618/28-517 та від 15.03.2011 р. № 10736/28-517, в яких вказав, що надіслані уточнюючі розрахунки не підписані посадовими особами та не скріплені печаткою підприємства, у зв'язку з чим не визнаються як податкова звітність і не будуть занесені до електронних баз податкової звітності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час судового розгляду було досліджено оригінали документів наданих позивачем, які свідчать про вжиття ним всіх можливих заходів щодо своєчасного подання податкової звітності у спосіб передбачений законом. Натомість відповідачем не доведено в судовому засіданні правомірність своїх дій та подання позивачем звітності, яка заповнена з порушеннями вимог законодавства.

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.7 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 49.8, 49.9 статті 49 названого Кодексу прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні декларації, примірники яких знаходяться у позивача, та мають відповідні помітки, що саме ці декларації були подані до податкового органу, містять мокру печатку підприємства та підписи посадових осіб, що свідчить про те, що вони заповнені у відповідності до вимог законодавства.

Зважаючи на неодноразове звернення позивача до податкового органу щодо прийняття податкової звітності, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зробили висновок про те, що ним було вжито всіх можливих заходів щодо своєчасного подання податкової звітності у спосіб передбачений законом.

Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про визнання протиправними дій відповідача щодо невизнання в якості податкової звітності податкових декларацій з податку на прибуток позивача, уточнюючих розрахунків та зобов'язання прийняти таку податкову звітність.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.04.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. у справі № 2а-2357/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.