Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області про визнання нечинним наказу та скасування запису в трудовій книжці за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року,

У січні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області, в якому просив визнати нечинним наказ Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області №НТ 111223 від 23 грудня 2011 року та скасувати запис в трудовій книжці №41 від 03 травня 2011 року. Стягнути з відповідача судові витрати.

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано наказ Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області №НТ 111223 від 23 грудня 2011 року про припинення виплати допомоги по безробіттю. Визнано нечинним з моменту внесення запис до трудової книжки ОСОБА_4 №41 від 03 травня 2011 року про припинення виплати допомоги по безробіттю відповідно підпункту 8 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Стягнуто з Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області на користь позивача 32,19 грн. судового збору та 500 грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та залишити в силі постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 квітня 2012 року.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 квітня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області з метою пошуку роботи.

04 травня 2011 року позивачу було надано статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю, про що було внесено відповідний запис до трудової книжки позивача № 40.

ОСОБА_4 26 грудня 2011 року було повідомлено, що Тисменицьким районним центром зайнятості Івано-Франківської області прийнято рішення про позбавлення його статусу безробітного та припинено виплату допомоги з безробіття, оскільки він перебуває в трудових відносинах з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, (трудова угода зареєстрована в Івано-Франківському міському центрі зайнятості), а відтак не відповідає законодавчим критеріям безробітної особи.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо внесення запису до трудової книжки ОСОБА_4 №41 від 03 травня 2011 року про припинення виплати допомоги по безробіттю є протиправним, оскільки в трудовій книжці - документі, який засвідчує данні про трудову діяльність, були відсутні записи про будь-які трудові відносини з ОСОБА_5

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не має права на призначення та виплату допомоги по безробіттю відповідно підпункту 8 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Відповідно до ст. 2 вказаного закону, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Відповідно до ст. 25 Закону держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм компенсації, зокрема, виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних" №219 від 14 лютого 2007 року (219-2007-п) затверджено відповідне положення, згідно із пунктом 20 якого громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку, зокрема, у випадку виявлення факту подання недостовірних даних, що мали місце під час перебування особи на обліку як безробітної, або неповідомлення державної служби зайнятості про виїзд за межі України з метою працевлаштування чи провадження іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку.

Згідно із частиною 2, 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості.

Під час інформаційного обміну щодо надання та використання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Тисменицьким районним центром зайнятості Івано-Франківської області було виявлено факт подання недостовірних даних, що мало місце під час одержання допомоги по безробіттю, а саме: 12 липня 2007 року в Івано-Франківському міському центрі зайнятості зареєстровано трудовий договір між підприємцем ОСОБА_5 та найманим працівником ОСОБА_4

Під час відвідувань центру зайнятості ОСОБА_4 не повідомив спеціаліста про те, що він є найманим працівником.

У зв'язку з виявленням факту подання недостовірних даних, що мало місце під час одержання допомоги по безробіттю, та провадженням іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку відповідно до абзацу 14 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних ОСОБА_4 було припинено виплату допомоги по безробіттю та знято його з реєстрації (наказ центру зайнятості №НТ111223 від 23 грудня 2011 року).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач не має права на призначення та виплату йому допомоги по безробіттю відповідно підпункту 8 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскільки при заповненні трудової книжки ОСОБА_4 було зроблено описку у графі "Дата" запису №41 на сторінці 46, позивач не позбавлений права звернутися до Тисменицького районного центру зайнятості Івано-Франківської області про виправлення зазначеної описки.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущено порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.