2а-7920/11/0550 Про незаконність та невідповідність правовим актам вищої юридичної сили рішення виконкому міста про затвердження тарифів на комунальні послуги з водопостачання та водовідведення для населення - 09.12.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 03 жовтня 2011 року у справі №2а-7920/2011/0550 за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Харцизької міської ради «Про незаконність та невідповідність правовим актам вищої юридичної сили рішення виконкому м.Харцизька від 06.04.2011 року, -

Позивач 07.06.2011 року звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Харцизької міської ради «Про незаконність та невідповідність правовим актам вищої юридичної сили рішення виконкому м.Харцизька № 235 від 06.04.2011 року «Про затвердження тарифів на комунальні послуги з водопостачання та водовідведення для населення». В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що всупереч вимогам чинного законодавства, Закону України «Про місцеве самоврядування» (280/97-ВР) та Конституції України (254к/96-ВР) , відповідач прийняв рішення про встановлення тарифів на послуги з водовідведення і водопостачання. Позивач вважає, що у відповідності до п.п. «а» п. 2 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування» тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України.

Постановою Харцизького міського суду Донецької області від 03 жовтня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивачка в судове засідання не зявилась, подала до суду через представника заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності.

У відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України неявка вказаної особи не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Харцизької міської Ради від 06 квітня 2011 року № 235 було затверджено тарифи на комунальні послуги з водопостачання та водовідведення для населення. Вказане рішення прийняте та підставі ст.ст. 7, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого Постановою КМУ № 959 від 12.07.06 року (959-2006-п) , Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (1160-15) та п.2 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97 - ВР від 21 травня 1997 року (280/97-ВР) .

Підставами для визнання рішень недійсними є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/ або визначеній законом компетенції органу, який прийняв ці рішення.

Згідно ч.2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є субєктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивачка є мешканцем м.Харцизька та вважає, що оскаржуване рішення зачіпає її права та інтереси як споживача комунальних послуг.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта на те, що в спірному рішенні відсутні посилання на закон, яким регулюється порядок і межі встановлення тарифів виконкомом, бо такі доводи є хибними та не відповідають дійсності.

Відповідно ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних в містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно ч.2 ст.4 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» субєктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, управління обєктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації.

На підставі ч.2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.

Згідно ст.31 Закону виконавці виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529 (529-2009-п) «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», а саме розділом 4 визначено, що висновок щодо розрахунків економічно обґрунтованих планових витрат, повязаних з наданням послуг з централізованого водопостачання та водовідведення надається Державною інспекцією з контролю за цінами або її територіальними органами в порядку, встановленому Мінекономіки України.

З матеріалів справи вбачається, що висновки № 41, № 42 від 01.03.2011 року про економічну обгрунтованість щодо розрахунку планових витрат на виробництво послуг з водопостачання та водовідведення, наданих комунальним підприємством «Міськводоканал», зроблено Державною інспекцією з контролю за цінами в Донецькій області.

Відповідно до пункту «а» підпункту 2 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( в редакції на час правовідносин) передбачене повноваження виконавчих органів сільських, селищних міських рад, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить власне повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно листа НКРЕ № 6007/23/17-10 від 23.09.2010 року (vl600227-10) Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг в сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення встановлює тарифи тим субєктам господарювання та на ті види діяльності і послуги, на право провадження яких Комісія видала відповідні ліцензії. Регулювання інших субєктів господарювання залишається без змін і здійснюється в частині встановлення тарифів органами місцевого самоврядування. Розрахунки тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення здійснюються відповідно до вимог Порядку формування тарифів на вказані послуги, затвердженого Постановою КМУ від 12.07.2006 року.

Усі вищевказані дії щодо встановлення тарифів були виконані відповідачем на підставі чинного законодавства та у рамках своїх повноважень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача субєкта владних повноважень. Колегія суддів відзначає, що у даному конкретному випадку Виконавчий комітет Харцизької міської ради довів правомірність і законність прийнятого ним рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасована чи змінена з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду від 03 жовтня 2011 року є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 184, 195, 196, 198 200, 205, 206, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія судів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 03 жовтня 2011 року у справі №2а-7920/2011/0550 залишити без задоволення.

Постанову Харцизького міського суду Донецької області від 03 жовтня 2011 року у справі №2а-7920/2011/0550 залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення ухвали у повному обсязі.