Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Гордійчук М.П.,

Конюшка К.В.,

при секретарі: Домбровському І.В.,

за участю позивача ОСОБА_2та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, Управління Держкомзему у місті Дніпропетровську, третя особа - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, Управління Держкомзему у місті Дніпропетровську, третя особа - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про:

визнання нечинним пункту 2 рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 16.12.1994 №977 щодо розділення домоволодіння АДРЕСА_1

визнання нечинним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 №343 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0613 га по АДРЕСА_1 (пункт 82 додатку до Рішення від 19.02.1998 №343);

зобов'язання Дніпропетровської міської ради внести зміни до пункту першого Додатку до Рішення від 31.03.2004 №47/17, визначивши площу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, що передається у приватну власність ОСОБА_2, у розмірі 697 кв. м.;

зобов'язання Управління Держкомзему у місті Дніпропетровську внести зміни до державного кадастру та видати ОСОБА_2 акт про право приватної власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 697 кв. м.

Позовні вимоги позивачем мотивовано тим, що її мати - ОСОБА_6 у 1993 році на підставі договору дарування отримала у власність 4/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, розташованих на земельній ділянці загальною площею 1205 кв.м. За вказаних обставин, з огляду на приписи статті 29 Земельного кодексу України, ОСОБА_6 мало б належати 964 кв.м.

Однак, рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 16.12.1994 №977 "Про затвердженню актів приймання житлового будинку та розподілу домоволодіння по вулиці Рибінській 9" затверджено акти приймання житлового будинку літ. Б та дане домоволодіння розділено на три самостійних: ОСОБА_7 виділено земельну ділянку площею 267 кв.м. з житловим будинком Б-2 та присвоєно адресу АДРЕСА_1, ОСОБА_8 виділено земельну ділянку площею 613 кв.м. та залишено адресу АДРЕСА_1, ОСОБА_6 виділено земельну ділянку площею 257 кв.м, та присвоєно адресу АДРЕСА_1.

Оскільки вона, ОСОБА_2, у 1998 році отримала в дар від матері ОСОБА_6 належне їй недобудоване домоволодіння, а ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу від 04.04.1997 придбала у ОСОБА_8 належне тій домоволодіння по АДРЕСА_1, згідно з пунктом 82 додатку до Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 №343 отримала у приватну власність земельну ділянку площею 613 кв.м., позивач вважає, що при постановленні вказаних рішень відповідачами порушено вимоги чинного законодавства, а саме статті 29 Земельного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , пункту 17 статті 1 "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року позов задоволено частково:

визнано нечинним рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 16.12.1994 №977 в частині встановлення розміру земельних ділянок за адресами АДРЕСА_1 у розмірі 613 кв.м., АДРЕСА_1 у розмірі 257 кв.м. та вулиця Рибінська, 96 в розмірі 267 кв.м.;

визнано нечинним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 №343 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,061 з га по АДРЕСА_1;

зобов'язано Дніпропетровську міську раду внести зміни до пункту 1 Додатку до Рішення від 31.03.2004 №47/17, визначивши площу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, що передається у приватну власність ОСОБА_2, у розмірі 697 кв.м.; в решті позовних вимог у задоволенні відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2012 року постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року скасована, у позові відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

На підставі договору дарування від 29.03.1993 року ОСОБА_6 набула у власність 4/5 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, розташованих на земельній ділянці розміром 1205 кв.м.

У відповідності з довідкою-характеристикою від 02.09.1993 року № 6352, виданою Дніпропетровським МБТІ, інша 1/5 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 належала гр.. ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 10.01.87 року.

Рішенням виконкому Бабушкінської районної ради м.Дніпропетровська від 20.08.93 року ОСОБА_8 дозволено будівництво житлового будинку за вказаною вище адресою.

14.09.1993 року ОСОБА_6 звернулась до виконкому Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради з заявами, в яких просила надати їй дозвіл на будівництво нового житлового будинку замість старого, а також надати дозвіл гр.. ОСОБА_9 на будівництво житлового будинку на її земельній ділянці.

Рішенням виконкому Бабушкінської райради від 17.09.1993 року № 921 ОСОБА_6 та ОСОБА_9 надано дозвіл на будівництво двоквартирного житлового будинку.

На підставі заяви ОСОБА_9 рішенням виконкому Бабушкінської районної ради № 977 від 16.12.1994 року затверджено акти приймання житлового будинку літ. Б та дане домоволодіння розділено на три самостійних: гр.. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 267 кв.м з житловим будинком "Б-2", присвоївши адресу АДРЕСА_1, гр.. ОСОБА_8 земельну ділянку площею 613 кв.м, залишивши адресу: АДРЕСА_1, гр.. ОСОБА_6 земельну ділянку площею 257 кв.м, присвоївши адресу: АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі продажу від 04.04.1997 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_8 незавершене будівництво за адресою АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30.09.1998 року отримала в дар від ОСОБА_6 незакінчений будівництвом житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, що був збудований на місці частини старого будинку.

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 24.02.2004 року придбала у ОСОБА_10 будинок за адресою АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 267,0 кв.м. і який належав останньому на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.1996 року, укладеному з ОСОБА_9

У відповідності з п. 82 додатку до Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 року № 343, ОСОБА_4 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0613 га (613 кв.м.) за адресою АДРЕСА_1

Рішенням виконкому Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 18.05.2001 року № 365 було затверджено акти приймання житлового будинку у домоволодінні АДРЕСА_1, а також прийнято рішення оформити право особистої власності у домоволодінні АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

Згідно п. 1 додатку до Рішення Дніпропетровської міської ради від 31.03.2004 року № 47/17 ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0267 га (267 кв.м.) за адресою АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що оспорювані рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 16.12.94 року № 977 та виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 343 від 19.02.98 року прийняті не у межах повноважень зазначених суб'єктів владних повноважень.

При цьому, суд виходив з вимог п.17 статті 19 Закону України від 07.12.1990 року № 533-ХІІ "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" та п.34 статті 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких вирішення питань щодо регулювання земельних відносин відповідно до законодавства здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної і міської Ради народних депутатів.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 16.12.94 року № 977 не відповідає вимогам статті 42 Земельного Кодексу України в редакції Закону від 18.12.1990, № 561-XII (561-12) , згідно з якою громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові ОСОБА_2, дійшов висновку, що її права рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 16.12.94 року № 977 не порушені, оскільки воно безпосередньо стосувалося ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, і яке ними не оскаржувалось, на момент звернення до суду з позовом рішення виконано.

Висновок апеляційного суду є невірним.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 не зверталася до виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська з заявами з приводу розпорядження земельною ділянкою і не укладала з співвласниками будинковолодіння угод по землекористуванню. До дарування нею незакінченого будівництвом будинку ОСОБА_2 вона не вчиняла дій, які б свідчили про її обізнаність з рішенням № 977 від 16.12.94 року та про його виконання. У договорі дарування незакінченого будівництвом житлового будинку від 30 вересня 1998 року не вказано розмір земельної ділянки, на якій він знаходиться. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 не приймала участі у розподілі між співвласниками будинку земельної ділянки, не знала про існування рішення з цього приводу, а значить не могла звертатися за захистом права, про порушення якого їй було не відомо.

Статею 30 Земельного кодексу УРСР в редакції Закону від 18.12.1990, № 561-XII (561-12) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Таким чином, до ОСОБА_2 перейшло право користування земельною ділянкою, яке належало ОСОБА_6. За умови його порушення, ОСОБА_2 має право на його судовий захист.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність рішень виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 16.12.94 року № 977 та виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 343 від 19.02.98 року, оскільки вони суперечать вимогам п.17 статті 19 Закону України від 07.12.1990 року № 533-ХІІ "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" та п.34 статті 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин. Крім того, рішення № 977 прийнято всупереч вимогам статті 42 Земельного Кодексу України в редакції Закону від 18.12.1990, № 561-XII (561-12) .

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 226 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного та керуючись ст.,ст. 220, 221, 226, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2012 року скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2012 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України у строки, з підстав та порядку, визначених статтями 235- 239-1 КАС України.