Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Сіроша М.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 3 квітня 2008 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2011 року у справі № 2а-3 00/08 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення допомоги, -

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому просив стягнути з відповідача одноразової щорічної допомоги до 5 травня недоотриману разову грошову допомогу за 2005 -2007 роки в сумі 8140 грн. та зобов'язати в подальшому проводити виплати, як інваліду 2 групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому щорічно до 5 травня сплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач проводив вказані виплати меншому розмірі, що суперечить наведеним нормам Закону.

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 3 квітня 2008 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період 2005-2007 років в сумі 7788 грн. 48 коп. та сплачене держмито в сумі 3,40 грн. і за надання юридичної допомоги в сумі 80 грн..

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасоване в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення частини невиплаченої грошової допомоги за 2005-2006 роки та стягнення заборгованості по виплаті допомоги в сумі 7788,48грн.. В іншій частині постанова суду залишена без зміни.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 є ветераном війни - інвалідом 2 групи, відповідно до ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходи в з того, що

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що положення ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими встановлювалася виплата щорічної разової допомоги до 5 травня у значно менших розмірах, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , рішенням Конституційного суду України № 6-рп від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) визнані неконституційними, тому позивачу повинні бути проведені виплати грошової допомоги за 2007 рік у відповідності до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позовних вимогах щодо неправомірності виплат за 2005-2006 р.р. послався на ті обставини, що відповідачем здійснені виплати у межах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет" на відповідні роки, які не визнані неконституційними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення щорічної одноразової допомоги за 2007 р., виходячи з наступного.

Відповідно ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога щорічно у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Законом України "Про Державний бюджет України 2007 рік" (489-16) встановлена виплата щорічної разової допомоги інвалідам 2 групи - до 5 травня в розмірі 360 грн.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо виплати щорічної грошової допомоги за 2007 р., які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню на час проведення спірних виплат. Відповідно обставин справи вказану допомогу до 5 травня 2007 р. позивач отримав у квітні 2007 р.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Отже, за наявності декількох законів, норми які по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) чи Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) , яким були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) відносно зупинення дії положень спеціального Закону щодо виплат разової щорічної допомоги до 5 травня.

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних відносин, а саме, на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів -квітень 2007 р., положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими, які були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) , тобто після проведеної виплати. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи з положень ст.152 Конституції моральна чи матеріальна шкода, заподіяна особам актами, що визнані неконституційними підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку.

Виходячи з наведеного дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час проведення спірних виплат діяв відповідно до встановлених норм Закону (489-16) .

Щодо позовних вимог відносно стягнення одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2005-2006 р.р колегія суддів зазначає, що ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" та ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" встановлений відповідний розмір вказаної допомоги -330 грн., як і була виплачена позивачу. Наведені норми Державного бюджету за вказані роки не були скасовані, тому відповідач діяв відповідно наведеним законодавчим нормам, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

За таких обставин доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанції спростовують а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови та відмовою в задоволенні позову за необґрунтованістю.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області задовольнити.

Постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 3 квітня 2008 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2011 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення допомоги відмовити.

постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.