Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -судді Леонтович К.Г.,

суддів: Калашнікової О.В., Сіроша М.В.,

секретаря -Наумця О.В.,

за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_3 на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 9 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі № 2а-14479/11/2670 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про зобов'язання вчинити певні дії, -

У жовтні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", в якому просили зобов'язати вчинити певні дії, а саме: зобов'язати відповідача вчинити дії з реєстрації права власності на приміщення, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та складається з групи нежитлових приміщень № 13 (літ. А) першого поверху підрахованою площею 51,4 кв.м. та групи нежитлових приміщень підвального поверху підрахованою площею 64,9 кв.м., всього оздоровчий комплекс підрахованою площею 116,3 кв.м., в тому числі основної площі 51,7 кв.м. та допоміжної площі 64,6 кв.м. в таких ідеальних долях: Ѕ - ОСОБА_1 (на підставі мирової угоди, визнаної ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва, справа № 2-7236/2011); Ѕ - ОСОБА_3 (на підставі мирової угоди, визнаної ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва, справа № 2-7236/2011).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч приписам Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 р. (z0157-02) , не здійснив реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 травня 2011 року у справі №2-7236/2011 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 9 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що з метою проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А) приміщення №13 позивачі звернулися до комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" з відповідною заявою.

Листом № 36649 (И-2011) від 29 липня 2011 року відповідач повідомив про відсутність правових підстав для проведення державної реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна, оскільки до Бюро на реєстрацію права власності були подані правоустановчі документи на об'єкт нерухомого майна, право власності на який вже зареєстроване. Так, відповідно до даних бюро за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на 1/2 ч. приміщення №13 в літ. "А", загальною площею 53,8 кв.м., за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 1/2 ч. приміщення №13 в літ. "А", загальною площею 51,4 кв.м.

Разом з тим, позивачі вважають, що відповідачем безпідставно відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна згідно мирової угоди, оскільки відповідачу були надані всі необхідні документи та платежі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем правомірно було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна згідно п. 6 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV, оскільки заявлене право вже зареєстроване.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи позивачі оскаржують відмову відповідача щодо реєстрації права власності на нерухоме майно відповідно мирової угоди, затвердженої судом, відповідач при цьому посилається на проведену вже реєстрацію вказаного майна.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. № 1952-ІV (1952-15) , який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна (далі - Закон України № 1952-ІV (1952-15) ).

Відповідно ст. 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно ч.1 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону (1952-15) ; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) визначені випадки відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону (1952-15) ; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (1952-15) , або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстроване.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом (1952-15) , заборонена.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідного рішення про відмову в державній реєстрації прав відповідачем оформлено не було.

Разом з тим, листом № 36649 (И-2011) від 29 липня 2011 року відповідачем було повідомлено, що правові підстав для проведення державної реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна відсутні, оскільки до Бюро на реєстрацію права власності було подано правовстановлювальні документи на об'єкт нерухомого майна, право власності на який вже зареєстроване.

У даному випадку лист відповідача № 36649 (И-2011) від 29 липня 2011 року є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , хоча відповідачем не була дотримана відповідна форма рішення, лист містить інформацію про підстави, з яких позивачам було відмовлено у реєстрації права власності.

Таким чином, суди вірно зазначили, що відповідачем правомірно було відмовлено позивачам у державній реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна з підстав, визначених п. 6 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV (1952-15) , оскільки заявлене право вже зареєстроване.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог щодо зобов'язати відповідача вчинити дії з реєстрації права власності на приміщення.

Відповідно ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 9 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.