колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про перерахунок пенсії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року,

11 січня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є дитиною війни та відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не проводило нарахування та виплату підвищення до пенсії у зазначеному розмірі, тому позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 1 січня 2006 року по 30 вересня 2009 року; стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману суму підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року по 30 вересня 2009 року в розмірі 4799,31 грн., в тому числі: за 2006 рік -1290,60 грн., за 2007 рік -1453,71 грн., за 2008 рік - 1158,60 грн., за січень -вересень 2009 року -896,40 грн.; зобов'язати відповідача виплачувати позивачу в подальшому підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 жовтня 2009 року відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни за період з 11 січня 2009 року по 30 вересня 2009 року та з 1 жовтня 2009 року. Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 11 січня 2009 року по 30 вересня 2009 року та з 1 жовтня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з місцевого бюджету м. Сєвєродонецька Луганської області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області задоволено частково. Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року змінено. Доповнено абзаци 2 та 3 резолютивної частини постанови після вислову «з 11 січня 2009 року»висловом «по 22 липня 2011 року за рахунок коштів Державного бюджету України». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на думку управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є дитиною війни та отримує пенсію за віком.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 зазначеного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом (2195-15) , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік. Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV (3367-15) внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (3235-15) , відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема, встановлено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку нарахування та виплати надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то вимоги позивача стосовно такої виплати у зазначеному році задоволенню не підлягають.

Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» відповідно до пункту 12 частини 1 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , пункт 12 статті 71 та стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) , статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Частиною 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 22 травня 2008 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни визначено мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»вираховувався виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2008 році - статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у 2008 році у позивача виникло з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) про зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на відповідний рік.

У 2009, 2010 роках змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15) , які б встановлювали обмеження щодо зазначених виплат, не вносилось.

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни визначено мінімальну пенсію за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.

За таких обставин положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28 травня 2008 року №530 (530-2008-п) , на яку послався відповідач в касаційній скарзі.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та з урахуванням позиції відповідача обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до 11 січня 2009 року, оскільки позивачем було пропущено зазначений строк звернення до суду без поважних причин.

Проте апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, обмежив строк виплати підвищення до пенсії датою 22 липня 2011 року.

Пенсія є періодичним платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена у часі.

Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.

Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі дітям війни, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.

Пунктом 7 частини першої Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (3491-17) (набрав чинності 19 червня 2011 року) Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (2857-17) доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення, зокрема, статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 14 червня 2011 року № 3491-VI 6 липня 2011 року (3491-17) Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (745-2011-п) , яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Проте станом на дату ухвалення судового рішення судом першої інстанції зміни у законодавстві щодо зазначених виплат прийняті не були, а тому підстав обмежувати виплати датою 23 липня 2011 року у нього не було.

Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування судових витрат за рахунок місцевого бюджету у тих випадках, коли відповідачем є орган місцевого самоврядування або його посадова чи службова особа. Враховуючи викладене, судом першої інстанції безпідставно стягнуто з місцевого бюджету м. Сєвєродонецька Луганської області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн., оскільки управління Пенсійного фонду України не є органом місцевого самоврядування.

Апеляційний суд зазначеної помилки не виправив.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року скасувати.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року змінити. Абзац 4 постанови викласти у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 копійок) судових витрат».

В решті постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.