Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ЗАТ "Севастопольстрой" на постанову господарського суду мiста Севастополя від 05 грудня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 року у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Севастопольстрой" про стягнення штрафних санкцій, -

У листопаді 2007 року Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ЗАТ "Севастопольстрой" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в сумі 43 388,0 грн. та пені у сумі 2 773,26 грн.

Постановою господарського суду мiста Севастополя від 05 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме зі "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік" за формою 10 ПІ, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу -400 осіб, фактично на підприємстві працювало 12 інвалідів, хоча повинно було бути працевлаштовано 16 інвалідів.

Крім того судами вірно встановлено, що відповідачем до центру зайнятості статистичних звітів за формою 3-ПН щомісячно протягом 2006 року не подавалось, в яких би було зазначено про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктами 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.2002 року (314-95-п) , зазначено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати, але відповідачем у 2006 році не виконувався його обов'язок подачі до центру зайнятості статистичних звітів за формою 3-ПН щомісячно.

За наведених вище обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ЗАТ "Севастопольстрой" залишити без задоволення, а постанову господарського суду мiста Севастополя від 05 грудня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.