26/519-а Про скасування постанови про притягнення банку до відповідальності за порушення валютного законодавства - 17.10.2012 Прийняття

за участю представників сторін: від позивача: Мальцева Д.К., від відповідача: Сологуб О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постанову Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Національного банку України про скасування постанови про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства,

Відкрите акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до суду з позовом до Національного банку України про скасування постанови від 03.04.2006 №8 про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Національним банком України протиправно, на підставі хибного висновку щодо невиконання позивачем функцій валютного контролю при здійснення клієнтом банку переказу грошових коштів на користь нерезидента в сумі, що перевищує 50 000,00 Євро, прийнято постанову від 03.04.2006 №8, якою відкрите акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених із порушенням чинного законодавства -223 550,00 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 грудня 1999 року між Військовою частиною 90073, як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство», як виконавцем, укладено Контракт №4199012, згідно з пунктом 2.3. якого товариство з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»уповноважено нерезидентом на укладання договорів з іншими особами з метою виконання зобов'язань за цим контрактом відносно ремонту замовлення.

На виконання умов зазначеного контракту, товариство з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»уклало зовнішньоекономічний контракт від 27.10.2004 №20 із закритим акціонерним товариством «Рейд-1».

За контрактом від 20.12.1999 №4199012 товариство з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»отримало від нерезидента грошові кошти в сумі 48 000 000,00 російський рублів.

На виконання умов контракту від 27.10.2004 №20 товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»платіжним дорученням від 05.04.2005 закритому акціонерному товариству "Рейд-1" перераховано суму в розмірі 5 000 000,00 російських рублів.

03.04.2006 директором Департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України винесено постанову №8 про притягнення відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Згідно із зазначеною постановою відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" 04.04.2005 за дорученням клієнта товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське Адміралтейство" здійснено переказ іноземної валюти в сумі 5 000 000,00 російських рублів на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 27.10.2004 №20 без наявності акту цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків та без погодження Національного банку України на переказування коштів на користь нерезидентів за договором.

Вказуючи на протиправність оскаржуваної постанови як такої, що прийнято без урахування положень пункту 6 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 №597 "Про переказування коштів в національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" (z0159-04) , згідно з якими на операції резидентів, які здійснюються за дорученням та за рахунок коштів нерезидентів, за умови, що нерезидент до проведення операції забезпечив резидента коштами, потрібними для виконання доручення, не розповсюджується вимоги щодо надання акту цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків або погодження Національного банку України, відкрите акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до суду із вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності з боку відповідача правомірності постанови від 03.04.2006 №8 як такої, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, за наявності факту порушення позивачем валютного законодавства. Зазначена позиція судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що операція з товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське Адміралтейство" з переказу іноземної валюти в сумі 5 000 000,00 російських рублів на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 27.10.2004 №20 не є такою, що підпадає під дію пункту 6 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 №597 (z0159-04) "Про переказування коштів в національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із вказаною позицією судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 №597 "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" (z0159-04) підставою для переказування уповноваженими банками та іншими фінансовими установами (далі - банки) коштів у національній та іноземній валюті на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням резидентів - суб'єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов'язань щодо оплати робіт, послуг (у тому числі послуг з продажу товару в кредит, передавання майна в оренду, у лізинг, надання в користування прав інтелектуальної власності), прав інтелектуальної власності за договорами, які передбачають їх виконання, надання, передавання нерезидентами, уважаються такі документи:

договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

документи, які свідчать про фактично надані послуги, виконані роботи чи передані права інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 4 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 №597 "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" (z0159-04) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для проведення зазначених у пункті 1 цієї постанови операцій з оплати робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та/або виконання зобов'язань за векселем, яким оформлена заборгованість резидента перед нерезидентом за такою оплатою, та/або зарахування заборгованості за такою оплатою в разі проведення заліку зустрічних однорідних вимог, якщо загальна вартість послуг, робіт, прав інтелектуальної власності за договором перевищує 50000 євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору або за станом на 1 січня 1999 року, якщо відповідний договір було укладено до дати введення євро в безготівковий обіг (далі - офіційний курс гривні до іноземних валют), окрім зазначених у пункті 1 цієї постанови документів, є акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який засвідчує відповідність контрактних цін на роботи, послуги, права інтелектуальної власності, які є предметом договору, кон'юнктурі ринку.

Абзацом третім пункту 6 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 №597 "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" (z0159-04) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, зокрема, що вимоги пункту 4 цієї постанови не поширюються на операції резидентів, які здійснюються за дорученням та за рахунок коштів нерезидентів, за умови, що нерезидент до проведення операції забезпечив резидента коштами, потрібними для виконання доручення.

Згідно з частиною першою статі 1000 Цивільного кодексу України (435-15) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що контракт від 20.12.1999 №4199012 не містить ознаки договорів доручення чи комісії, а є договором підряду відповідно до глави 61 Цивільного кодексу України (435-15) ; предметом контракту №4199012 є виконання ремонтних робіт замовлення 133 пр. 641Б. Згідно з пунктом 4.2.8 контракту №4199012 нерезидент - замовник, здійснює оплату вже виконаних робіт. З урахуванням викладеного, колегія суддів вказує на обгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій в частині того, що кошти у сумі 48 000 000,00 російських рублів, які надішли від нерезидента, є оплатою ремонтних робіт, а не забезпеченням коштами для вчинення юридичних дій.

Пунктом 2.3. контракту №4199012 передбачено право виконавця за згодою замовника (нерезидента) укладати угоди з сумісниками та контрагентами, а також частково здійснювати закупівлю комплектуючих, обладнання та матеріалів, необхідних для завершення ремонту та надано право залучати інших осіб до виконання ремонтних робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором від 27.10.2004 №20 на підставі якого здійснено переказ 5 000 000, 00 російських рублів, замовник -товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське Адміралтейство" від свого імені і за свій рахунок уклав зовнішньоекономічний контракт з нерезидентом -закритим акціонерним товаритсовм «Рейд -1», на виконання певного виду робіт. Оплата відповідно до розділів 2 і З вказаного Договору здійснюється резидентом-замовником.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що операція з переказу іноземної валюти в розмірі 5 000 000,00 російських рублів на виконання зовнішньоекономічного контракту від 27.10.2004 №20, не підпадає під виключення, встановлені пунктом 6 постанови правління Національного банку України від 30.12.2003 №597 (z0159-04) , оскільки не є такою, що здійснювалась за дорученням і за рахунок коштів нерезидента та за наявністю факту забезпечення нерезидентом резидента коштами, потрібними для виконання доручення.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Відповідно до пункту 1.2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 (z0209-00) , функції агента валютного контролю - обов'язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій. Відсутність в уповноважених банках документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів, за умови, що з дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення цими банками функцій агента валютного контролю.

Згідно з пунктом 2.5 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 (z0209-00) нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства. Якщо згідно із законодавчими та нормативно-правовими актами дозволено проводити окремі валютні операції у визначених сумах, то розрахунок розміру штрафу здійснюється із суми, що становить різницю між сумою проведеної валютної операції та сумою, що є нормативно визначеною (дозволеною).

З урахуванням викладеного, зважаючи на доведеність з боку Національного банку України факту нездійснення позивачем функцій агента валютного контролю при здійсненні операції з переказу іноземної валюти в розмірі 5 000 000,00 російських рублів на виконання зовнішньоекономічного контракту від 27.10.2004 №20 за дорученням клієнта товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське Адміралтейство", колегія суддів вказує на обгрунтованість позиції судів попередніх інстанцій щодо правомірності постанови від 03.04.2006 №8 як такої, що прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, за наявності факту порушення позивачем валютного законодавства.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції не допущено.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року -без змін.