Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2010

у справі № А2/3671-07

за позовом Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

до Приватного підприємства «Техкомплекс»

про припинення юридичної особи

Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська (далі по тексту -позивач, Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Техкомплекс»(далі по тексту -відповідач, ПП «Техкомплекс») про припинення юридичної особи.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2007 позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2010 скасовано постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2007 та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлено позов про припинення юридичної особи Приватного підприємства «Техкомплекс»на підставі п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відповідно до якого однією з підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення наявністю в ЄДРПОУ запису про відсутність відповідача за вказаним місцезнаходженням.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкова інспекція може заявляти даний позов виключно у зв'язку зі встановленням з боку суб'єкта господарювання правопорушень у сфері господарювання в якості застосування відповідної адміністративно-господарської санкції до цього суб'єкта; відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням не є тією підставою, з наявністю якої законодавець пов'язує можливість звернення податкового органу до суду з вимогами про припинення такої юридичної особи.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно п. 17 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України (436-15) вживаються терміни «скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання», «припинення діяльності суб'єкта господарювання». Водночас, стаття 104 Цивільного кодексу України вживає термін «припинення юридичної особи». Термін «припинення юридичної особи»вживається також у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» (755-15) .

Утім, усі зазначені вище нормативно-правові акти (ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ч. 2 ст. 104, ч. 5 ст. 111 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 59 Господарського кодексу України) пов'язують момент припинення юридичної особи (суб'єкта господарювання) з однією подією: внесенням до державного реєстру запису про припинення такої особи (суб'єкта господарювання).

Отже, позовні вимоги про припинення юридичної особи, спрямовані на втрату останньою цивільної правоздатності, відповідають повноваженням органу державної податкової служби, але виключно тим повноваженням, які направлені на виконання визначених законом функцій.

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Вказана норма кореспондує зі ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно із якою підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

В свою чергу, державні органи згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених ст.ст. 38 та 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а лише в тих, коли діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .