Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

за участю секретаря судового засідання -Кошелєва С.В.

з участю представників сторін :

позивача -Русінова Т.Ю.

відповідача -Прокофєв С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької митниці на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2011р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011р. у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»

до відповідача Запорізької митниці

про визнання дій неправомірними та скасування рішення, -

24.02.2011р. до суду з позовом про визнання неправомірними дій Запорізької митниці (далі Митниця) звернулось публічне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»(далі АТ «Дніпроспецсталь»). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті ВМД від 25.10.2010р. та самостійно визначено митну вартість товару за шостим методом. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив визнати їх протиправними та скасувати рішення Митниці від 26.10.2010р. про визначення митної вартості товару за шостим методом.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2011р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011р., позов задоволено частково : визнано протиправним та скасовано рішення Митниці від 26.10.2010р. про визначення митної вартості товару, в задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою та ухвалою судів попередніх інстанцій, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про протиправність дій відповідача при визначенні вартості товару.

У своїх запереченнях позивач зазначив, що рішення судів є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, подано декларацію митної вартості №112030000/2010/026802 від 25.10.2010р.

Посадовою особою відповідача у відповідній графі декларації було здійснено відмітку про витребування від декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : договір із третіми особами, що пов'язані з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про сплату комісійних (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконаннями умов договору (контракту); рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; відповідна бухгалтерська документація (оплата за товар, накладна на баланс підприємства); сертифікат про проходження товару -каталоги, прейскуранти (прайс-листи) фірми виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини; копія вантажної митної декларації країни відправлення.

Листом від 26.10.2010р. АТ «Дніпроспецсталь»проінформувало Митницю про неможливість надати витребувані додаткові документи. В той же день відповідачем прийнято рішення про визначення вартості товару за 6 (резервним) методом, в якому наведено причини неможливості застосування 1-5 методів визначення вартості.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним Кодексом України (92-15) , що був чинним до 1.06.2012р.

Відповідно до ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затв. постановою КМУ від 20.12.2006р. N1766 (1766-2006-п) ) передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання.

Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, що міститься у п.11 Порядку (1766-2006-п) , проте позивачем вимоги відповідача щодо надання додаткових документів виконано не було.

Згідно зі ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

10.04.2012р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :

«Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі -МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу (92-15) , має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (339-2008-п) «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та № 1766 (1766-2006-п) дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.»

З матеріалів справи вбачається, що, враховуючи наявну у Єдиній автоматизованій системі Державної митної служби України інформацію про те, що вартість аналогічного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин, митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи, перелічені у пункті 11 Порядку (1766-2006-п) .

АТ «Дніпроспецсталь»витребувані відповідачем належні документи надано не було, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений ст.266 МК України. При цьому, Митниця у своєму рішенні обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування 1-5 методів визначення митної вартості.

Позивач не скористався передбаченим ст. 264 МК України правом отримати дозвіл на випуск товару, що декларується, у вільний обіг, надавши, натомість, відповідачу нову декларацію від 27.10.2010р., в якій зазначив таку суму вартості за одиницю товару, яка відповідає висновкам Митниці, викладеним у рішенні від 26.10.2010р., тобто АТ «Дніпроспецсталь»визнало правильність висновків відповідача щодо митної вартості товару.

Посилання судів на неможливість використання відповідачем інформації, що містилась у Єдиній автоматизованій системі Державної митної служби України через те, що вона не містила умови, на яких цей товар імпортувався в Україну, помилкові, оскільки саме для підтвердження заявленої митної вартості товарів декларанту і було запропоновано надати додаткові докази.

Само по собі посилання в декларації від 25.10.2010р. на те, що поставку здійснено на умовах DDU не свідчить про правильність визначення позивачем митної вартості, оскільки Офіційними правилами тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000р.) передбачалось, що поставка без сплати мита (DDU), у певних випадках, передбачала можливість покладення на продавця обов'язку щодо несення витрат, пов'язаних з проходженням митних процедур. Отже, Митницею обґрунтовано було запропоновано позивачу надати додаткові документи.

Безпідставними є посилання позивача на те, що він не мав можливості надати витребувані Митницею додаткові документи з огляду на таке.

Зовнішньоекономічний контракт, за яким АТ «Дніпроспецсталь» отримало товар, укладено у відповідності до Інкотермс-2000 та на умовах поставки DDU, що відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) передбачає обов'язок продавця на прохання, за рахунок і на ризик покупця, надати йому всіляке сприяння в одержанні будь-яких документів чи еквівалентних їм електронних повідомлень (інших, ніж зазначені в ст. А.8), що видаються чи передаються у країні відправлення та/або походження товару, яких може потребувати покупець для імпорту товару. Отже, у АТ «Дніпроспецсталь» була можливість запропонувати своєму контрагенту за договором надати каталоги, прейскуранти (прайс-листи) фірми виробника товару і змусити його виконати цю вимогу.

Щодо ненадання висновків про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством, то позивач взагалі нічим не мотивував свою відмову.

Таким чином, позивачем, в порушення вимог чинного законодавства, не виконано законні вимоги Митниці щодо надання додаткових документів, необхідних для розгляду питання щодо встановлення дійсної митної вартості товару, в зв'язку з чим подальші дії відповідача є такими, що вчинені у межах та у спосіб передбачений МК України (92-15) .

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлено повно, а судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2011р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011р. повинні бути скасовані, а позов -залишено без задоволення.

Керуючись статтями 221, 223, 229, 230, 232, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу Запорізької митниці задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2011р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011р. скасувати.

В позові публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна» відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235- 244 КАС України.