Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010

у справі № 2-а-4533/08

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 (далі по тексту -позивач, СПД-ФО ОСОБА_2) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Ріпкінському районі) від 15.10.2008 №0009651730/0.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 11.09.2006 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 08.10.2008 №561/17-208/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) , ст. ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 №13-92, п.п. 4.2.8 п. 4.2, п.п. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4; п. 7.1 ст. 7; п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме не сплата позивачем податку з доходів фізичних осіб з суми доходу, який перевищив граничний розмір річної виручки 500000,00 грн., встановленої для платників єдиного податку.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.10.2008 №0009651730/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5921,27 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виручка позивача від здійснення підприємницької діяльності у 3-4 кварталах 2007 року перевищила 500000,00 грн. та складала 543017,00 грн.

Проте, в ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) зазначено, що у разі порушення вимог, установлених ст. 1 цього Указу (727/98) , платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Згідно п.1 ст. 6 даного Указу (727/98) , суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб -суб'єктів малого підприємництва).

Суди вірно зазначили, що даним нормативним актом не встановлено зобов'язання платника єдиного податку платити будь-який інший податок від отриманого доходу, що перевищує 500000,00 грн., в тому звітному періоді (кварталі) в якому це перевищення сталося, тому позов задоволено правомірно.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2008 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .