Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р.

у справі №2а-15813/11/2070

за позовом Приватного підприємства фірми "Лілія"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Приватне підприємство фірма "Лілія" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.06.2011 р. №0002112311 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 28,23 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Чугуївську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 р., за наслідками чого складено акт від 04.05.2011 р. № 395/2311/22674288, яким встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: зайво віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість - 7 962,00 грн. за податковими накладними від 24.02.2011 р. № 56, від 28.02.2011 р. № 63, від 28.02.2011 р. № 70, отриманими від контрагента ТОВ " 777".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.06.2011 р. №0002112311, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7 963,00 грн., з яких 7 962,00 грн. за основним платежем та 01,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору комісії від 04.01.2011 р., за дорученням позивача, ТОВ " 777" придбало та передало йому паливно-мастильні матеріали, що підтверджується дорученнями та актами прийому-передачі, на загальну суму 173 057,93 грн., у тому числі ПДВ - 28 842,99 грн.

На виконання умов договору ТОВ " 777" виписано податкові накладні від 24.02.2011 р. № 56, від 28.02.2011 р. № 63, від 28.02.2011 р. № 70.

Суми податку на додану вартість сплачені позивачем в ціні отриманих товарів та послуг, на підставі виписаних ТОВ " 777" податкових накладних, були включені позивачем до складу податкового кредиту в податковій декларації за лютий 2011 р.

Підставою для висновку податкового органу про відсутність у позивача права для віднесення до складу податкового кредиту вказаних сум слугувало те, що ТОВ " 777" здійснював продаж паливно-мастильні матеріали за ціною вищою від ціни виробника.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбудеться раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів /послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, визначальною умовою правомірності формування податкового кредиту є наявність у позивача виданих йому ТОВ " 777" податкових накладних від 24.02.2011 р. № 56, від 28.02.2011 р. № 63, від 28.02.2011 р. № 70, сплата вартості отриманих товарів та послуг з урахуванням ПДВ та використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

При цьому, судовими інстанціями обґрунтовано відхилено доводи податкового органу, відповідно до яких у позивача відсутнє право на податковий кредит, оскільки вартість придбаного товару вища ніж ціна виробника, з огляду на те, що наведені доводи податкового органу не можуть бути беззаперечними доказами відсутності права позивача на податковий кредит, зважаючи на підтвердженість здійснення спірної господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Чугуївську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби на Чугуївську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

2. Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 р. у справі №2а-15813/11/2070 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.