Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Ємельянової В.І., Лиски Т.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання зробити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної державної допомоги як дитині війни,

У липні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відноситься до категорії «діти війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач просив поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов'язати відповідача здійснити ці нарахування з 09 липня 2007 року.

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 червня 2011 року, додатковим рішенням Київського районного суду м. Донецька від 29 червня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька щодо не здійснення перерахунку і виплати ОСОБА_4 щомісячного підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу як дитині війни підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 20 листопада 2009 року.

В касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову за період з 09 липня 2007 року і по життєво, стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону (107-17) та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) .

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

За таких підстав судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказані періоди є обґрунтованими.

У 2009 році відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18.11.2004, чинній у 2009 році) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Будь-які зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (835-17) не вносились, дію цієї статті у вказаному році зупинено не було.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15) .

За таких підстав судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 20 листопада 2009 року є обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вимоги касаційної скарги про задоволення позовних вимог на майбутнє спростовуються ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовий захист прав, свобод та інтересів осіб є таким, що настає внаслідок встановленого судом факту їх порушення, а не можливість їх порушення в майбутньому. З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовано задоволено по день розгляду справи в суді першої інстанції.

Щодо вимог касаційної скарги про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька матеріальної та моральної шкоди колегія суддів зазначає, що ці вимоги не було заявлено при поданні позовної заяви до місцевого суду, а тому не були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, і відповідно до ч. 3 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може їх розглядати.

Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які прийняли законні й обґрунтовані рішення про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 2201, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2009 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Донецька від 29 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.