Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі -Краснодонська ОДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2009

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2010

у справі № 2а-704/09/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрокат»(далі -Товариство)

до Краснодонської ОДПІ,

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 уточнені позовні вимоги Товариства задоволено; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто 436 474 грн. заборгованості з ПДВ з мотивів відсутності порушень позивачем податкового законодавства у формуванні від'ємного значення ПДВ за перевірений період, тоді як відсутні підстави для позбавлення платника права на податкову вигоду з причин невиконання його постачальниками податкових зобов'язань.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2010 назване рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення суми, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника (а саме 434 624 грн. замість 436 474 грн.), з огляду на часткове повернення позивачеві відповідної суми податку з бюджету; в решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Краснодонська ОДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність такої обов'язкової умови для повернення позивачеві оспорюваної суми ПДВ з бюджету, як установлений за наслідками проведення зустрічних перевірок постачальників Товариства факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Краснодонської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що у декларації з податку на додану вартість за січень 2008 року позивачем було задекларовано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у розмірі 776 663 грн. За наслідками проведення податковим органом виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування, оформленої актом від 09.04.2008 № 934/23-31048718, було встановлено формування позивачем від'ємного значення ПДВ за вказаний період з порушенням вимог чинного законодавства у сумі 10782 грн. Причиною відмови позивачеві у виплаті оспорюваної суми бюджетного відшкодування ПДВ слугував висновок податкового органу про відсутність документального підтвердження факту надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками направлення запитів до постачальників Товариства по ланцюгу в ході здійснення їх зустрічних перевірок.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Краснодонською ОДПІ не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди -як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 -7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку -постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано задовольнили позовні вимоги, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови Донецького апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області відхилити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2010 у справі № 2а-704/09/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.