колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року,

В березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області від 25 лютого 2009 року № 12-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи 2 березня 2009 року у зв'язку з досягненням граничного віку проходження державної служби та виходом на пенсію. Загальний стаж роботи позивача складає 35 років, стаж державної служби позивача - 10 років 11 місяців. Всупереч вимогам статей 47 та 116 Кодексу законів про працю України відповідач не провів в повному обсязі розрахунку з позивачем в день її звільнення з роботи. Крім того, позивачу не було виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Просила з урахуванням уточнення позовних вимог визнати протиправними дії Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області щодо не проведення повного розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача суму заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 2 799,94 грн. (з урахуванням доплати за інтенсивність роботи в розмірі 50% посадового окладу та щомісячної премії в розмірі 30%) та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати (з 2 березня 2009 року по 18 травня 2010 року) в розмірі 41 999,10 грн., всього -44 799,04 грн.; стягнути з відповідача грошову допомогу відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу»в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2010 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області, щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Стягнуто з Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу»в розмірі 10630 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17 642,69 грн., всього -28 272,69 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року апеляційну скаргу Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області було залишено без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2010 року -без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що розпорядженням голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області від 25 лютого 2009 року № 12-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи 2 березня 2009 року у зв'язку з досягненням граничного віку проходження державної служби та виходом на пенсію. Загальний стаж роботи позивача складає 35 років, стаж державної служби позивача -10 років 11 місяців. При звільненні позивачу було виплачено заробітну плату за лютий 2009 року в розмірі 1104,73 грн. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, яка регламентує пенсійне забезпечення державних службовців і умови виплати їм грошової допомоги, державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Відповідач у доводах касаційної скарги зазначає, що згідно роз'яснень Головної державної служби України і Міністерства праці та соціальної політики України обов'язковою умовою для виплати державному службовцю грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів є, зокрема, призначення йому пенсії державного службовця. Оскільки позивач на час звільнення з роботи вже була пенсіонером та отримувала пенсію за віком на пільгових умовах, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) з 28 лютого 2004 року, тому у відповідача не виникло обов'язку щодо виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів.

Проте з такими доводами відповідача погодитись не можна.

Відповідно до положень частини 2 статті 37 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців. Статтею 23 цього Закону визначено, що граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Таким чином, на час звільнення з роботи, посади державного службовця, позивач мала усі передбачені чинним законодавством підстави для виплати їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів. Посилання відповідача на роз'яснення Головної державної служби України і Міністерства праці та соціальної політики України відповідно до яких обов'язковою умовою для виплати державному службовцю грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів є, зокрема, призначення йому пенсії державного службовця не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки чинним законодавством такої умови для виплати зазначеної грошової допомоги не передбачено.

Крім цього, за змістом частини 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» виплата грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів при наявності права на отримання такої допомоги здійснюється не в залежності від призначеної державному службовцю пенсії, а при звільненні з державної служби у строки, встановлені частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, тобто у день звільнення.

Частиною 116 Кодексу законів про працю України (322-08) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не була письмово повідомлена про виплату нарахованих сум при звільненні.

Відповідно до частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку підлягає задоволенню частково в розмірі 17 642,69 грн. До обрахунку середньої заробітної плати не можуть бути включені грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів, право на отримання якої у позивача виникло лише після 1 березня 2010 року, та доплата за інтенсивність роботи в розмірі 50% посадового окладу і щомісячна премія в розмірі 30%, які позивач не отримувала.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.