к-26468/09-с Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 07.05.2012 Прийняття

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2009, позов ТОВ «Фрозен»задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Володарсько-Волинської МДПІ від 26.05.2006 №0000112301/2, №0000122301/2, №0000132301/2.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування сум ПДВ на розрахунковий рахунок за грудень 2004 року, серпень-жовтень 2005 року, за наслідками якої складено акт №23-1/10/4-31715088 від 14.03.2006. від 19.09.2008.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.1.8 ст.1, пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки, з врахуванням рішень прийнятих за наслідками адміністративного оскарження, прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.05.2006 №0000112301/2, №0000122301/2, №0000132301/2.

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів

(послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування

включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Для бюджетного відшкодування необхідною умовою є вимога Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) щодо фактичної сплати податку, заявленого до бюджетного відшкодування, отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), оскільки встановлення іншого б суперечило самій суті бюджетного відшкодування, розкритій в пункті 1.8 статті 1 цього Закону як суми, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність у позивача документального підтвердження розміру сплаченого ТОВ «Агроцентрсоюз»в ціні товару податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, за відсутності доказів порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, та обставин, які б свідчили про те, що відомості, які містяться у документах, на підставі яких був сформований податковий кредит, не відповідають дійсності, дійшли вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для зменшення позивачу розміру бюджетного відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) не пов'язує право покупця - платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця - платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплатити її до бюджету.

Крім того, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не може бути підставою для зменшення розміру бюджетного відшкодування не підтвердження надходження податку до бюджету по ланцюгу постачання, оскільки проведення документальних перевірок на підтвердження заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість випливає з норми пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»та визначається податковими органами самостійно. Строки проведення таких перевірок для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування встановленні підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Визначене законодавством право податкової служби на проведення перевірок має реалізовуватись без порушення приписів цього Закону (168/97-ВР) .

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не встановлено під час перевірки відсутності фактичної поставки товару позивачеві за спірними операціями, та не проведення розрахунків за отриманий товар.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій свідчать про правильне застосування норм матеріального права.

Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2009 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.