Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є.,

при секретарі Кравченко В.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі –СДПІ) та прокуратури Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011

у справі № 2а-1105/10/1570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСС"(далі –Товариство)

до СДПІ,

за участю прокуратури Київського району м. Одеси,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з’явились,

відповідача –не з’явились,

Генеральної прокуратури України –Суходольського С.М.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 22.07.2009 № 0000451530/0 та № 0000461530/0, від 07.09.2009 № 0000541530/1, № 0000451530/1 та № 0000531530/1, від 19.11.2009 № 0000451530/2, № 0000531530/2 та № 0000541530/2, від 24.12.2009 № 0000531530/2/1, від 02.02.2009 № 0000451530/3, № 0000541530/3 та № 0000531530/3. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з відсутності порушень податкової дисципліни з боку Товариства під час формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів невиробничого призначення та з поставки позивачеві послуг по комерційному супроводженню господарської діяльності та послуг адміністративно-розрахункового і консультаційного обслуговування.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України СДПІ та прокуратура Одеської області просять скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають про відсутність належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту виконання вказаних операцій та їх зв’язку з господарською діяльністю Товариства.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що СДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 01.04.2009, оформлену актом від 13.07.2009 № 391/15-3/25033689/14. За наслідками цієї перевірки СДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2009 № 00000451530/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 7 439 587 грн. (у тому числі 4 089 053 грн. за основним платежем та 3 350 534 грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 22.07.2009 № 0000461530/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 6 505 744 грн. (у тому числі 3 271 242 грн. за основним платежем та 3 234 502 грн. за штрафними санкціями). За результатами оскарження позивачем цих актів індивідуальної дії в адміністративному порядку СДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2009 № 0000531530/1, за яким позивачеві також донараховано 30093 грн. за штрафними санкціями з податку на прибуток. В основу прийняття зазначених рішень податковим органом покладено висновок про незаконність віднесення позивачем до валових витрат підприємства вартості товарів невиробничого призначення (продуктів харчування) у сумі 23670 грн., придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна"для організації прийомів, презентацій Товариства та проведення інших рекламних заходів, а також витрат на оплату наданих позивачеві відкритим акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест"комплексу послуг по адміністративно-розрахунковому, консультативному обслуговуванню та комерційному супроводженню господарської діяльності з огляду на відсутність у позивача необхідних первинних документів, які б підтверджували факт здійснення цих операцій та їх зв’язок з господарською діяльністю Товариства. З тих самих підстав контролюючий орган визнав необґрунтованим і відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ за названими операціями.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону (334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З правового аналізу зазначених правових норм випливає, що визначальною ознакою валових витрат є їх зв’язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є саме її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 вказаного Закону), а не безпосередньо одержання прибутку. Тобто, для віднесення витрат на оплату спірних послуг до складу валових достатньо наявності мети використання таких послуг у господарській діяльності підприємства, незалежно від фактичних результатів такого використання.

В силу вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, Закон (334/94-ВР) не встановлює конкретного переліку документів, які є підставою для формування валових витрат платника, та не обмежує платника певними вимогами щодо оформлення таких документів, а передбачає як підставу для невключення до валових витрат лише повну відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

У справі, що розглядається, суди обґрунтовано зазначили про дотримання позивачем вказаних положень Закону (334/94-ВР) при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток. Адже, як вбачається з установлених судами обставин справи, подані позивачем договори, акти прийому-виконання виконаних робіт містять вичерпну інформацію про зміст та обсяг наданих послуг, їх вартісний вираз з огляду на кількість годин, витрачених надавачем цих послуг для їх виконання. У справі також містяться звіти, бізнес-процес, інструкції, розроблені відкритим акціонерним товариством "Фарлеп"для позивача в ході надання спірних послуг. На підставі зазначених доказів суди дійшли обґрунтованого висновку про підтвердженість операцій з поставки спірних послуг необхідними документами.

Крім того, слід зазначити, що сфера надання зазначених послуг відповідає господарській діяльності позивача. Товариством подано докази використання результатів виконання спірних послуг (зокрема, впровадження розроблених відкритим акціонерним товариством "Фарлеп"нових тарифних планів та зменшення вартості послуг для абонентів), що також спростовує висновок податкового органу про відсутність зв’язку наданих послуг з господарською діяльністю позивача.

З аналогічних підстав слід погодитися і з наданою судами правовою оцінкою обставин справи про правомірність включення Товариством сум ПДВ у складі вартості цих послуг до податкового кредиту, який відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Судами було встановлено дотримання позивачем вказаного обмеження під час понесення витрат на придбання продуктів харчування у товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна"у перевірений період, тоді як наявними у справі доказами (як-от податковими накладними, касовими чеками, прибутковими ордерами, звітами про представницькі витрати під час проведення офіційних прийомів) підтверджуються як факт купівлі цих товарів, так і факт їх використання позивачем з відповідними цілями.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли неспростовуваного доводами касаційних скарг висновку про правильність формування позивачем даних податкового обліку за спірними операціями та, відповідно, про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів місцевого та апеляційного судів не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі та прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 у справі № 2а-1105/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.