Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Кочана В.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового проваження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Козівського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2008 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Управління праці та соціального захисту населення Козівської районної державної адміністрації Тернопільської області (далі – УПСЗН) про стягнення щорічної одноразової грошової допомоги,-

У квітні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є учасником війни, а тому відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2006-2008 роки відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки провів виплату цієї допомоги в розмірі нижчому, ніж передбачено статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті такої допомоги має керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , просив стягнути з відповідача на його користь суму недоплаченої грошової допомоги за вказаний період у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2008 року позов задоволено частково.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано. Визнано дії УПСЗН неправомірними. Зобов’язано УПСЗН нарахувати та виплатити позивачу недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік в сумі 1175,18 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є учасником війни та має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.

При цьому відповідач виплачував йому зазначену допомогу за 2006-2008 роки відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідний рік в таких розмірах: за 2006 рік –по 50 грн., за 2007 рік –55 грн ., за 2008 рік – 65 грн.

Статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Такі виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам війни здійснюються у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду України, висловленої у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"не були визнані неконституційними.

Тобто за 2006 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня відповідно до законів, які діяли на момент виникнення спірних відносин, а саме: на час призначення та виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині є правильним.

Згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у 2007 році здійснюється, зокрема, учасникам війни, у розмірі 150 грн.

Оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційними положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким встановлені розміри виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, суди дійшли до висновку про задоволення позову.

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України " (107-17) частину п'яту статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в редакції, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасникам війни здійснюється у розмірі 170 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) , а також враховуючи, що Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідний рік.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(до 5 травня 2007 року та до 5 травня 2008 року), не були визнані неконституційними.

Однак, судами не було встановлено, коли саме позивачу здійснювалась виплата допомоги, в той час як це є визначальним для вирішення питання про правомірність або неправомірність дій відповідача.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не було встановлено в повному обсязі всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору, що призвело до ухвалення ними незаконних судових рішень.

З огляду на наведене, оскаржені судові рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа має бути направлена до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Козівського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2008 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року –скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.