Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Гордійчук М.П.,

Розваляєвої Т.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до заступника голови Бобринецької районної державної адміністрації, працівника Бобринецької районної державної адміністрації (орган опіки та піклування) Славінської Ірини Василівни про скасування та визнання нечинним висновку органу опіку та піклування Бобринецької районної державної адміністрації від 22.04.2009 №01-21-235/3,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до заступника голови Бобринецької районної державної адміністрації, працівника Бобринецької районної державної адміністрації (орган опіки та піклування) Славінської Ірини Василівни про скасування та визнання нечинним висновку органу опіку та піклування Бобринецької районної державної адміністрації від 22.04.2009 №01-21-235/3.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року, відмовлено у відкритті провадження.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та розглянути справу по суті.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності у переданому на вирішення суду спорі ознак справи адміністративної юрисдикції. Зазначена позиція судів попередніх інстанцій ґрунтується на тому, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснює по відношенню до позивача владних управлінських функцій на основі законодавства.

Додатково, судами попередніх інстанцій зазначено, що вказаний спір в силу положень 15 Цивільно-процесуального кодексу України (1618-15) належить вирішувати у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень -це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що у випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем оскаржується висновок органу опіки та піклування Бобринецької районної державної адміністрації від 22.04.2009 №01-21-235/3 щодо визначення місця проживання його малолітнього сина ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_5

Позов обґрунтовано незгодою із вказаним висновком та порушеннями, допущеними посадовими особами органу опіки та піклування під час розгляду у Бобринецькому районному суді справи про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 167 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Встановлено, що оспорюваний позивачем висновок наданий Бобринецькому районному суду під час судового розгляду цивільної справи про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що позов ОСОБА_2 безпосередньо не пов'язаний з порушенням його прав у сфері публічно-правових відносин, оскільки предметом спору в даному випадку є захист прав позивача, як батька малолітньої дитини, передбачених Сімейним кодексом України (2947-14) .

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач по відношенню до позивача не здійснює владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, колегія суддів вказує на обгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності у відповідача визначальних ознак суб'єкта владних повноважень, що виключає можливість розгляду переданого на вирішення суду спору в порядку адміністративного судочинства.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанції не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст. ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.