Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р.

у справі № 2а/0570/13009/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецкстроймонтаж»

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції

у Донецькій області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 р.

№ 0000022330 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18 030,60 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецкстроймонтаж»(надалі -позивач, ТОВ «Донецкстроймонтаж») звернулося до суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (надалі -відповідач, Макіївська ОДПІ у Донецькій області) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 р. № 0000022330.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2011 р. (суддя -І.В. Шинкарьова), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.В. Карпушова, судді: В.П. Юрченко, М.М. Гімон), позов задоволено: визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 р. № 0000022330 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 030,60 грн., у тому числі 14 424,48 грн. -основний платіж, 3 606,12 -штрафні санкції. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Донецкстроймонтаж»витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі Макіївська ОДПІ у Донецькій області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Макіївська ОДПІ у Донецькій області провела документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Донецкстроймонтаж»щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Транс агентство метал»за жовтень 2008 року, за результатами якої 24.05.2011 р. складено акт № 2638/23-3/35552381 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), яке полягало у безпідставному формуванні податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, отриманих від постачальника ТОВ «Транс агентство метал»на суму податку на додану вартість у розмірі 14 424,48 грн. за жовтень 2008 року, нарахованих на вартість проданих ТОВ «Транс агентство метал»товарів, у зв'язку з непідтвердженням факту реалізації продукції при здійсненні нікчемного правочину. Дане порушення виникло у зв'язку з укладенням позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Транс агентство метал»(угода від 27.10.2008 р. № ТМГ-24), який не спричинив реального настання правових наслідків.

На підставі акта відповідач прийняв 06.06.2011 р. податкове повідомлення-рішення № 0000022330, яким визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 030,60 грн., у тому числі 14 424,48 грн. -основного платежу та 3 606,12 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути безспірним фактом відсутності постачання товару за наявності інших доказів, що підтверджують здійснення господарської операції. Крім того, суди зазначили, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим, тому що не було встановлено вини сторін, яка виражається в намірі порушити публічний порядок.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судом попередніх інстанцій встановлено, що 27.10.2008 р. між ТОВ «Донецкстроймонтаж» (Покупець) та ТОВ «Транс агентство метал» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу товару № ТМГ-24. Предметом договору був металопрокат. Сума договору орієнтовно складала 10 000 000,00 грн. Пунктом 5.1 цього ж договору передбачалось, що оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем в гривнях на підставі рахунку Продавця. На виконання умов договору між сторонами були складені: специфікація № 1 від 28.10.2008 р. на товар на загальну суму 86 546,88 грн., у тому числі ПДВ у сумі 14 424,48 грн. Факт виконання умов договору підтверджено: специфікацією, видатковою накладною від 28.10.2008 р. № ТГ-343 на загальну суму 86 546,88 грн., у тому числі ПДВ у сумі 14 424,48 грн.; актом приймання-передачі від 28.10.2008 р.; податковою накладною від 28.10.2008 р. № ТГ-358.

Платіжним дорученням від 27.10.2008 р. № 28 здійснена оплата за поставлений товар, за який позивач перерахував на рахунок ТОВ «Транс агентство метал»суму у розмірі 88 099,85 грн., у тому числі ПДВ у сумі 14 683,31 грн. Призначення платежу: оплата за металопродукцію згідно рахунку від 22.10.2008 р. ТГ-787. Відповідно до особового рахунку ТОВ «Донецкстроймонтаж»здійснено повернення грошових коштів за металопрокат від 31.10.2008 р. Всього сплачено за товар по даному договору 86 546,88 грн., у тому числі ПДВ у сумі 14 424,48 грн.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно висновками акта перевірки ТОВ «Транс агентство метал»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.08.2008 р. по 31.07.2010 р., у якому, зокрема, зазначалося, що операції купівлі продажу ТОВ «Транс агентство метал»не спричинили реального настання правових наслідків, а отже, були нікчемними.

Проте, як вбачається з постанови Луганського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 р., позов ТОВ «Транс агентство метал»щодо визнання протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ТОВ «Транс агентство метал», викладених у актах від 29.10.2010 р. № 2642/231-35785206, від 11.11.2010 р. № 2690/236-35785206, від 28.01.2011 р. № 94/236-35785206 та від 02.02.2011 р. № 128/236-35785206, задоволено.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі -Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (стаття 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, а також не доведено фіктивність первинних документів, що містяться у матеріалах справи, тому не має підстав вважати, що поставка товару не здійснювалась. За таких умов, відповідачем не доведено договори позивача з контрагентами були укладені з метою безпідставного збільшення валових витрат та штучного збільшення податкового кредиту.

Щодо віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином складеної податкової накладної.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач правомірно сформував податковий кредит по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт отримання товару за договором.

До того ж, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що відсутність товарно-транспортних накладних саме по собі не свідчить про відсутність факту постачання товару за наявності інших первинних документів, що підтверджують таке постачання.

А відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення обґрунтовано визнано судами неправомірним.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав та не довів законності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214- 215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області у справі № 2а/0570/13009/2011залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .