Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Споживчого товариства "Калина плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга, у якій Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, при цьому посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду апеляційної інстанції залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог зазначеного Закону (875-12) відповідачем було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ). У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб, в зв’язку з чим кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону становить 1 особа, проте, на підприємстві відповідача у 2010 році не працювало жодного інваліда.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"від 21.03.1991 року № 875-ХІІ із змінами та доповненнями для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 (1434-2002-п) (із наступними змінами і доповненнями) передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п. п. 3 п. 5 Положення (1434-2002-п) має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені.

Згідно з ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"державна служба зайнятості здійснює пошук основи соціальної відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Обов’язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов’язком підприємства займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві, а створення робочих місць і введення їх в дію має відбуватись з урахуванням стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працевлаштування та на оплачувану роботу здійснюється, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції закону від 23.02.2006р., шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідачем систематично надавалася Бернадському районному центру зайнятості населення інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом щомісячного подання Звітів (форма № 3-ІП), копії яких наявні в матеріалах справи.

Проаналізувавши положення Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями. Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , а чинне законодавство не зобов’язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, в діях СП "Калина плюс"не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2010 році.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.