Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Дяковича В.П., Обрізка І.М.,

при секретарі судового засідання Наконечній М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2009 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Ровекс-Транс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

Позивач, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в червні 2009 року звернулося з позовом в суд до приватного підприємства "Ровекс-Транс" та просило стягнути з відповідача на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративного-господарські санкції в розмірі 66379,70 грн. та пеню в розмірі 1327,59 грн.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що підприємством не забезпечено працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, оскільки робочих місць для інвалідів на підприємстві створено 14, а фактично працює інвалідів 4.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2009 року у справі №2а-1664/09/1970 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2009 року у справі №2а-1664/09/1970 та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно встановлено, що підприємство повинно сприяти у працевлаштуванні інвалідів, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації забезпечують працевлаштування інвалідів в межах нормативу робочих місць.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік відповідач повинен був забезпечити у 2008 році працевлаштування інвалідів на 14 робочих місць, а фактично в 2008 році на підприємстві працювало 4 інваліда.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Згідно п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) , підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про о створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналізуючи положення Закону суд першої інстанції вірно зазначив, що безпосередньо інваліди звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості про працевлаштування в порядку ст.18 Закону.

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. При цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості Інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2008 році відповідач направляв до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості відповідну звітність з визначенням відомостей про необхідність працевлаштування інвалідів, що стверджується листом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 09.04.2009 року №07/1508.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене апеляційні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є неаргументованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів слід залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 липня 2009 року у справі №2а-1664/09/1970 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України – з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст

виготовлено та підписано 14.06.2011 року