Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого-судді Заїки М.М.,

суддів Співака В.І.,

Стародуба О.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа: Апеляційний суд Сумської області про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб,

У червні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа: Апеляційний суд Сумської області, про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2009 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм процесуального права просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2, під час його роботи суддею апеляційного суду Сумської області, протягом 2004 року з нарахованої заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на норми статті 130 Конституції України, статті 11 Закону України "Про статус суддів", яким визначено гарантії незалежності суддів, згідно яких держава забезпечує фінансування на належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, рішення Конституційного Суду України згідно яких норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а також розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів" від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) . відповідно до якого, надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд посилався на Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , який має пріоритет над іншими Законами в частині правил оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, і якій не містить положень щодо звільнення суддів від оподаткування їх доходів.

З такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна з наступних підстав.

Питання матеріального забезпечення суддів врегульовані статтею 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1995 № 2862-ХІІ. Зазначена норма не містить положень про звільнення суддів від сплати прибуткового податку. Проте, таке право було запроваджено Указом Президента України від 10.07.2004 № 584, в абзаці четвертому статті 1 якого встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-ІV (889-15) для суддів не передбачено звільнення від сплати прибуткового податку. З введенням в дію цього Закону абзац 4 статті 1 Указу Президента України від 10.07.2004 № 584 втратив чинність (перелік Указів Президента України, що втрачають чинність з 01.01.2004, затверджений Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497 (1497/2003) ).

Водночас, Кабінетом Міністрів України ухвалено розпорядження "Про деякі питання оплати праці суддів" від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , абзацами 1, 2 пункту 1 якого дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць, після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року. При цьому, компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, повязаної із справлянням податку на доходи фізичних осіб, а відповідно до пункту 2 вищезазначеного розпорядження така виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної у вищенаведеному Розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.

Судове рішення суду першої інстанції не містить відомостей щодо розміру заробітної плати позивача у 2004 році порівняно з заробітною платою у четвертому кварталі 2003 року, а також докази про те, що вживалися будь-які заходи щодо нарахування компенсаційних виплат судді ОСОБА_2. на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , що є порушенням норм процесуального права щодо обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції взагалі не надав належної правової оцінки розпорядженню Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) .

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2008 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа: Апеляційний суд Сумської області про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.