Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Лосєва А.М.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 лютого 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2011 року

у справі №2а-18422/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біо Агро»(надалі ТОВ «Біо Агро»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва (надалі ДПІ у Шевченківському районі м.Києва)

за участю Прокуратури Шевченківського району міста Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

У грудні 2010р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 12.05.2010р. №0003522310/0, від 23.07.2010р. №0003522310/1, від 11.10.2010р. №0003522310/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.02.2011р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011р., позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 12.05.2010р. №0003502309/0, від 23.07.2010р. №0003502309/1 та від 11.10.2010р. №0003502309/2. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ "Біо Агро" судові витрати у розмірі 3,40грн.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у Шевченківському районі м.Києва була здійснена планова виїзна перевірка ТОВ "Біо Агро" з питань дотримання законодавства за період з 10.11.2006р. по 30.09.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 10.11.2006р. по 30.09.2009р., за результатами якої складено акт №878/23-09/34696173 від 19.04.2010р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем:

-п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у 2008р., завищення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток за 2008р. та за 9 місяців 2009р.;

- п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку па додану вартість за березень, травень, липень, серпень, вересень 2009р.

На підставі зазначеного акта та за результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010р. №0003502309/2, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення рішення, суди попередніх інстанції цілком правильно та обгрунтовано виходили з наступного.

Стосовно висновків акту перевірки про порушення позивачем абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", судами встановлено, що 08.08.2008р. між ТОВ "Біо Агро" (замовник) та ТОВ "Трансекспрес" (виконавець) укладено договір №8/08-Т/1 на транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до якого виконавець приймає на себе обовязок організувати доставку вантажів залізничним, автомобільним транспортом на території України та/або на експорт і здійснити необхідні розрахунки з перевізниками, інспекціями, регіональними митницями, брокерськими та іншими організаціями, що мають відношення до доставки вантажу. Характер і обєм вантажів, вид транспорту, пункти відправлення і призначення, а також вартість наданих послуг зазначаються в додатках до цього договору, які є його невідємною частиною.

17.07.2009р. між цими сторонами укладено аналогічний договір №01/09-БА на транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до додаткових угод до зазначених договорів ТОВ "Трансекспрес" надавав транспортно-експедиційні послуги по доставці зерна (пшениця, ячмінь) залізничним транспортом.

Як зазначено в акті перевірки та не заперечується позивачем, витрати на транспортно-експедиційні послуги у розмірі 3942797,21грн. позивач відносив до складу валових витрат за період І квартал 2009р., півріччя 2009р. та 9 місяців 2009р.

Згідно статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) .

Відповідно до ч.2 ст 4 даного Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з ч.3 ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс"; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші обєкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, повязані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших обєктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.9 вказаного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобовязань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Враховуючи зазначене, судами попередніх інстанції обгрунтовано зазначено, що в даному випадку експедитор за договором ТОВ "Трансекспрес" організовував доставку вантажу, тобто здійснював ряд дій, спрямованих на доставку вантажу ТОВ "Біо Агро" за пунктом призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів.

За таких обставин, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, відповідно, суди вірно звернули увагу на те, що до складу валових витрат позивач відносив витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

На підтвердження правомірності формування валових витрат позивачем було надано суду копії актів виконаних робіт до договорів транспортного експедирування від 08.08.2008р. №8/08-Т/1 та від 17.07.2009р. №01/09-БА.

При цьому надані позивачем документи повністю відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) , тобто є первинними документами, та підтверджують здійснення господарських операцій.

Крім цього, судами зазначено, що відправником вантажу, організацію відправлення кого замовляв позивач, виступало ТОВ "Трансекспрес", якому видається лише квитанція про приймання вантажу до перевезення; накладна на перевезення вантажу видається одержувачу в пункті призначення, таким чином, відповідні накладні на відправлення вантажу у ТОВ "Біо Агро" апріорі відсутні та не повинні бути.

Разом з тим, позивач надав в матеріали справи копії квитанцій про приймання вантажу, які підтверджують відправлення вантажу ТОВ "Біо Агро" та копії накладних на маршрут або групу вагонів, в яких, зокрема зазначено, що відправником товару є ТОВ"Трансекспрес", власником товару є ТОВ "Біо Агро", в свою чергу відправлений товар призначений для компанії "Нідера Хандельскомпани Б.В.".

Під визначенням господарська діяльність, яке наведене у п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" слід розуміти, що це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля зерном.

Копії договору поставки укладеного позивачем з ТОВ"Курланд", зовнішньоекономічних контрактів, укладених з Компанією Bunge SA, Швейцарія та Компанією "Нідера Хандельскомпани Б.В.", Нідерланди, вантажних митних декларацій, складських квитанцій, видаткових та податкових накладних, свідчать, що послуги по доставці зерна, які надавало ТОВ "Трансекспрес", придбавалися позивачем з метою виконання ним договірних зобовязань з поставки зерна, в свою чергу товар (зерно) був отриманий покупцями.

Наведене свідчить, що понесені позивачем витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, повязані з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними. На підтвердження здійснення оплати послуг з транспортного експедирування в матеріалах справи знаходяться виписки банку.

Згідно з абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Прооподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Прооподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що надані позивачем документи повністю підтверджують правомірність віднесення ним до складу валових витрат вартості транспортно-експедиційних послуг за І ІІІ квартали 2009р.

Також, в акті перевірки встановлено, що ТОВ "Біо Агро" (позичальник) укладено кредитний договір від 22.01.2007р. №5-ТТ з Компанією "TRITTIKO HOLDINGS LIMITED" (кредитор), предметом якого є надання в тимчасове користування грошових коштів для поповнення обігових коштів та погашення існуючої заборгованості позичальника під 11% річних. ТОВ "Біо Агро" отримано кредитних коштів на суму 10000000,00 доларів США, що на момент отримання складало 47957000,00 грн. Погашено кредиту станом на 01.06.2008р. на суму 10756750,00 грн. Позивачем отримані кредитні кошти використовувалися на внески до статутних фондів інших субєктів господарювання на суму 7159932,00грн., на надання поворотної фінансової допомоги на суму 30586642,25 грн.

ТОВ "Біо Агро" до складу "Інших витрат" декларації з податку на прибуток підприємства за 2008р. включено збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, виражені в іноземній валюті, на суму 21012607,00грн.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.9 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону.

Особливості оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті визначені пунктом 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення).При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

З врахуванням наведеного, суди прийшли до вірно висновку, що оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті здійснюється в особливому порядку, який не ставить можливість здійснення перерахунку балансової вартості заборгованості, вираженої в іноземній валюті, в залежність від отримання прибутку чи від цілей використання такої заборгованості; а навпаки зобовязує платника податків визнати прибуток або збиток від такої операції, тому висновки податкового органу про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 та п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток у 2008р. і завищення відємного значення оподаткування податком на прибуток за 2008р. та за 9 місяців 2009р в спірних сумах, є необґрунтованими і безпідставними.

Що ж стосується посилань податкового органу на порушення позивачем п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) було спростовано та зазначено про правомірність формування позивачем валових витрат за період І квартал - ІІІ квартал 2009р.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит- це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судами встановлено, що придбані позивачем у ТОВ "Трансекспрес" транспортно-експедиційні послуги, повязані з господарською діяльністю позивача та підтверджуються необхідними документами.

Таким чином, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, в межах спірних відносин застосуванню не підлягає. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

На момент складання податкових накладних ТОВ"Трансекспрес" був зареєстрований як платник податку на додану вартість і видані ним податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного вище Закону.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що ТОВ "Біо Агро" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень, травень, липень, серпень та вересень 2009р, а посилання податкового органу про порушення позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість в спірній сумі є помилковими.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами попередніх інстанції повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.