Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року

у справі № А18/601-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"(далі –позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі – відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001812300/0 від 25 жовтня 2007 року.

Постановою Господарського суду Київської області від 22 травня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення відповідачем рівня звичайних цін для перевірки достовірності визначення позивачем бази оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг є правомірним з огляду на вимоги пункту 4.1 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року апеляційну скаргу ТОВ "Васт-Транс"задоволено. Постанову Господарського суду Київської області від 22 травня 2008 року скасовано. Позовні вимоги ТОВ "Васт-Транс"задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001812300/0 від 25 жовтня 2007 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року та залишення в силі постанови Господарського суду Київської області від 22 травня 2008 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Васт-Транс"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2005 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 567/23-2/30367782 від 11 жовтня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001812300/0 від 25 жовтня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 213 836,00 грн. (106 918,00 грн. –основний платіж, 106 918,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР у зв’язку із заниженням бази оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг з перевезення, поставлених на адресу нерезидента егn-Тгаnsрогt Gmbh"(Німеччина), який є засновником ТОВ "Васт-Транс", тобто пов’язаною особою в розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ).

Зокрема, відповідачем при аналізі договорів-заявок, актів виконаних послуг з автоперевезень вантажів та порівнянні цін на міжнародні автоперевезення вантажу, здійснені на замовлення нерезидента егn-Тгаnsрогt Gmbh"(Німеччина) та інших суб’єктів господарювання в аналогічних напрямках слідування, встановлено суттєву відмінність вартості даних послуг.

Так, вартість послуг з перевезення, наданих нерезиденту егn-Тгаnsрогt Gmbh"(Німеччина), становила 100,00 Євро (по курсу Національного банку України 660,00 грн.) в той час як для інших суб’єктів господарювання позивачем застосовано іншу, значно вищу ціну.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов’язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов’язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" (817/98) індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з’ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація –надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Господарського суду Київської області від 14 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року, задоволено позов ТОВ "Васт-Транс"до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001802300/0 від 25 жовтня 2007 року, прийняте за результатами тієї ж перевірки та на підставі акту № 567/23-2/30367782 від 11 жовтня 2007 року.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1 604 050,00 грн. (802 025,00 грн. –основний платіж, (802 025,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції) у зв’язку із заниженням вартості перевезень для пов’язаної особи, в порівнянні з вартістю ідентичних перевезень для інших замовників.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .