К-50347/09-С Про скасування податкових повідомлень-рішень - 21.02.2012 Прийняття

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі –позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі –відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000671702/0 від 20 лютого 2008 року та № 0000671702/1 від 27 березня 2008 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000671709/0 від 20 лютого 2008 року та № 0000671702/1 від 27 березня 2008 року в частині нарахованого податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2 938,38 грн. (1 958,92 грн. –основний платіж, 979,46 грн. –штрафні (фінансові) санкції). В іншій частині позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року апеляційні скарги задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року скасовано в частині відмови в задоволені позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000671702/0 від 20 лютого 2008 року та № 0000671702/1 від 27 березня 2008 року на суму 762,64 грн. основного платежу та 381,32 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року залишено без змін.

Крім того, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2009 року виправлено описки та очевидні арифметичні помилки в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року. Зокрема, в резолютивній частині визначено, що податкові повідомлення рішення № 0000671702/0 від 20 лютого 2008 року та № 0000671702/1 від 27 березня 2008 року скасовуються на суму 216,82 грн. основного платежу та 108,41 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_3 за період з 01 липня 2004 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 593/172/НОМЕР_1 від 11 лютого 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000671702/0 від 20 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 20 599,50 грн. (13 733,00 грн. –основний платіж, 6 866,50 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення –без змін.

Також, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000671702/1 від 27 березня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв’язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю "Техностар 2005", Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Селіон"та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкостар", які не мають статусу платника податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що в період, охоплений перевіркою, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Техностар 2005", ТОВ "Компанія Селіон", ТОВ "Інкостар", на виконання яких контрагентами виписано на адресу позивача податкові накладні.

В свою чергу, постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2006 року установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Техностар 2005"визнано недійсними з моменту реєстрації, а реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано відповідно до акту Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва № 584 від 06 лютого 2007 року.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2006 року установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Компанія Селіон"визнано недійсними з моменту реєстрації, а реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано відповідно до акту ДПІ у Солом’янському районі м. Києва № 590 від 12 лютого 2007 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2006 року установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Інкостар"визнано недійсними з моменту реєстрації, а реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано відповідно до акту Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області № 701 від 03 серпня 2006 року.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент виписки на адресу ФОП ОСОБА_3 податкових накладних № 461 від 06 липня 2006 року, № 512 від 21 липня 2006 року, № 11568 від 22 грудня 2006 року, № 11-07/7 від 11 липня 2006 року контрагенти позивача мали статус платника податку на додану вартість.

В свою чергу, факт визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагентів, їх Свідоцтв платника податку на додану вартість не свідчить про недійсність всіх укладених ними угод та виписаних податкових накладних з моменту їх реєстрації і до моменту виключення з єдиного державного реєстру.

Разом з тим, оскільки, на момент виписки на адресу позивача податкових накладних № 3415 від 27 квітня 2007 року, № 3968 від 07 травня 2007 року, № 4265 від 11 травня 2007 року, № 5314 від 14 травня 2007 року та № 07-08/4 від 07 серпня 2006 року, № 05-09/1 від 05 вересня 2006 року, № 13-09/6 від 13 вересня 2006 року, № 02-10/12 від 02 жовтня 2006 року, № 11-10/06 від 11 жовтня 2006 року, № 20-10/4 від 20 жовтня 2006 року, № 25-10/2 від 25 жовтня 2006 року, № 07-11/7 від 07 листопада 2006 року, № 07-14/3 від 14 листопада 2006 року, № 27-11/1 від 27 листопада 2006 року, № 30-11/4 від 30 листопада 2006 року, № 02-6/1 від 06 лютого 2007 року, № 02-12/4 від 12 лютого 2007 року, № 05-03/4 від 05 березня 2007 року, № 04-24/7 від 24 квітня 2007 року, № 04-24/6 від 24 квітня 2007 року, № 05-8/2 від 08 травня 2007 року, № 05-10/15 від 10 травня 2007 року ТОВ "Компанія Селіон" та ТОВ "Інкостар" не мали статусу платника податку на додану вартість, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі зазначених податкових накладних.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .