Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів:

Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства "Лозівський молочний завод"про стягнення коштів,-

У квітні 2011 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України звернулося до суду з позовом ЗАТ "Лозівський молочний завод"про стягнення адміністративного –господарських санкцій у розмірі 158001,80грн. за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року –без змін.

У поданій касаційній скарзі Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з посиланням на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, чисельність інвалідів фактично працюючих на підприємстві 15 осіб, а кількість інвалідів, які повинні працювати на місцях –22 особи. Отже, відповідачем в 2010 році повинно було працювати ще 7 осіб.

Згідно листа Лозівського міськрайцентру зайнятості вбачається, що у 2010 році відповідачем кожного місяця надавалась інформація про наявні робочі місця для працевлаштування інвалідів. Однак, інваліди центром зайнятості на підприємство не направлялися та безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування не надходило.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(в редакції після 05.07.2001 р.|) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Згідно п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (314-95-п) , підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про о створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналізуючи положення Закону (875-12) суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що безпосередньо інваліди звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості про працевлаштування в порядку ст.18 Закону.

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. При цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості Інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, що у 2010 році відповідач направляв до міського центру зайнятості відповідну звітність з визначенням відомостей про необхідність працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем було вжито всіх передбачених законодавством заходів для забезпечення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст. 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду і не свідчать про неправильність судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 230, КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .