2-а-11291/09/1570 Про скасування податкового повідомлення-рішення зі сплати податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - 01.06.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року у справі за позовом Одеської залізниці до Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

Позивач звернувся до суду з позовом до Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2009 року №00000131720/0, від 29.05.2009 року №00000131720/1 та від 07.08.2009 року №00000131720/2 про визначення Помічнянській дистанції колії №12 Одеської залізниці податкового зобов’язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2857,90 грн. та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 5715,80 грн., а всього 8573,70 грн.

Позивач вказував на те, що відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами, не є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Позивач зазначав, що відповідно до пп. "д"пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" він не може бути притягнутий до відповідальності, так як діяв відповідно наданого йому податкового роз’яснення. В оскаржуваному рішенні відповідач притягує до відповідальності Помічнянську дистанцію колії №12 Одеської залізниці, яка є структурним підрозділом Одеської залізниці без права юридичної особи, що, на думку позивача, є порушенням ст.ст. 2, 55, 216 ГК України, так як відповідно до цих статей учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання (юридичні особи, фізичні особи-підприємці). На думку позивача, зазначене податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв’язку з цим Одеська залізниця звернулася до суду з даним позовом.

Представник відповідача надав заперечення на позов, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив в позові відмовити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року позов Одеської залізниці задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області від 07.04.2009 року №00000131720/0, від 29.05.2009 року №000131720/1 та від 07.08.2009 року №000131720/2 про визначення Помічнянській дистанції колії №12 Одеської залізниці податкового зобов’язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2857,90 грн. та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 5715,80 грн., а всього 8573,70 грн.

Відповідачем на зазначену постанову була подана апеляційна скарга в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не в повній мірі з’ясовано матеріали справи та законодавчі акти, яким керувалася МДПІ при винесенні податкових повідомлень-рішень. Апелянт посилається на те, що п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено кінцевий перелік доходів, які не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. Надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, які не підлягають оподаткуванню. Надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер у вказаному переліку не зазначені. При цьому до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (не підлягає відображенню в його річній податковій декларації) сума коштів, отриманих платником податку на відрядження, з урахуванням норм п. 9.10. ст. 9, пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону. Апелянт вказує, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою особою).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегією суддів встановлено, що в період з 02.03.2009 року по 23.03.2009 року, з наступним продовженням на 5 робочих днів відповідно до наказу начальника МДПІ №48 від 16.03.2009 року посадовими особами Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області було проведено планову перевірку Помічнянської дистанції колії №12 Одеської залізниці щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.12.2008 року. Перевірка була проведена на підставі направлень №0042 від 02.03.2009 року та №0054 від 16.03.2009 року, виданих начальником Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області.

За результатами проведеної перевірки був складений акт №91/2310/01072013 від 30.03.2009 року. Було встановлено, що при нарахуванні та виплаті працівникам надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер роботи, у розмірах визначених законодавством, Помічнянська дистанція колії №2 Одеської залізниці не відносила та не включала суми таких надбавок до загального місячного оподаткованого доходу і не оподатковувала податком з доходів фізичних осіб за період з квітня по серпень 2007 року включно. Згідно з висновком акту позивачем порушені пп. 4.2.1, п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого встановлено заниження податкового зобов’язання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 2857,90 грн.

На підставі зазначеного акту №91/2310/01072013 від 30.03.2009 року податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 07.04.2009 року №00000131720/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за основним платежем у розмірі 2857,90 грн. –за порушення пп. 4.2.1, п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8 ст. 8 Закону, якими встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільного договору.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями зазначених вище законів, Кодексом та контекстом Конституції України (254к/96-ВР) можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року №490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер" (490-99-п) встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (663-99-п) .

Загальними положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59 (z0218-98) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою особою).

Згідно до вимог ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.)

Сам апелянт вказує, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить дорозі або має роз’їзний характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено, зокрема, колективним договором.

При цьому, п. 4.6 колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом Помічнянської дистанції колії №12 Одеської залізниці на 2006-2010 року встановлено, що службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходиться в дорозі або має роз’їзний характер вважаються відрядженнями, при цьому зберігається діючий порядок обліку виплат за роз’їзний характер робіт. Підтвердженням фактичного знаходження працівників у таких відрядженнях є відомості обліку роз’їзних за формою ФРУ-12, в яких проставляються відповідні відмітки. Підставами для виплат надбавки згідно Положення "Про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз’їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговування дільниць, в тому числі при роз’їздах за межі України, затверджене наказом Укрзалізниці від 10.06.2002 року №285-Ц, являються: відомість обліку роз’їздів (ФРУ-12), маршрутні листки, плани-графіки, журнали обліку тощо.

Як було встановлено судом, Помічнянською дистанцією колії №12 Одеської залізниці для обліку роз’їздів використовувалася відомість за формою ФРУ-12.

Таким чином, службові поїздки працівників Помічнянської дистанції колії №12 Одеської залізниці, постійна робота яких проходить дорозі або має роз’їзний характер, являються відрядженнями, так як це прямо передбачено колективним договором. При цьому сума коштів, отриманих на відрядження до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається.

Судова колегія також звертає увагу на те, що згідно відповіді ДПА України від 14.07.2006 року №7759/6/17-0716, яка відповідно до пп. "г"пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону є податковим роз’ясненням, за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі має роз’їзний (пересувний) характер, відрядженням, надбавки тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв’язку з відрядженням зокрема добових витрат), встановлених Постановою КМУ №663 (663-99-п) та Інструкцією №59 (z0218-98) , не є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач діяв відповідно до колективного договору, положення про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, податкового роз’яснення від 14.07.2006 року №7759/6/17-0716, в зв’язку з чим Помічнянська дистанція колії №12 Одеської залізниці, з урахуванням положень пп. "д"пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону, не несе відповідальність за те, що в період з квітня по серпень 2007 року не нараховувала та не перераховувала до бюджету податок з доходів фізичних осіб із сум надбавок за роз’їзний характер робіт в розмірі 2857,90 грн.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області від 07.04.2009 року №00000131720/0, від 29.05.2009 року №000131720/1 та від 07.08.2009 року №000131720/2 про визначення Помічнянській дистанції колії №12 Одеської залізниці податкового зобов’язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2857,90 грн. та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 5715,80 грн., а всього 8573,70 грн.

Судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача про неправомірність притягнення до юридичної відповідальності Помічнянську дистанцію колії №12 Одеської залізниці, яка є структурним підрозділом Одеської залізниці без права юридичної особи, так як Помічнянська дистанція є платником податків, податковим агентом, платником податку з доходів найманих працівників, взята на податковий облік у Доровеличківській міжрайонній державній податковій інспекції Кіровоградської області як платник податків та може нести відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.