Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Гордійчук М.П.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Старобільчанка" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з приватного підприємства "Старобільчанка" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 5925,00 грн. те пені у розмірі 252,18 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що приватним підприємством "Старобільчанка" в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) при середній обліковій чисельності штатних працівників 36 осіб не виконано норматив по створенню 1 робочого місця для працевлаштування інваліда.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що виконання підприємствами, установами та організаціями зобов’язань щодо працевлаштування інвалідів пов’язується у першу чергу з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи стосовно конкретної особи, оскільки за відсутністю інформації щодо конкретної особи-інваліда підприємство позбавлено можливості створити належне місце для його працевлаштування.

Додатково, судами попередніх інстанцій в обґрунтування судових рішень про відмову у задоволенні позову, вказано на те, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати та працевлаштувати інвалідів. В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, приватним підприємством "Старобільчанка" вжито вичерпних заходів для працевлаштування інваліда та недопущення порушення.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу місць з працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

З урахуванням викладеного, факт відсутності працевлаштування інваліда не є достатнім для висновку про невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та притягнення до господарсько-правової відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій.

Так, згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним підприємством "Старобільчанка" вжито достатньо заходів, спрямованих на недопущення правопорушення: а саме: створено атестоване та пристосоване робоче місце для працевлаштування інваліда-швачки, надано до центру зайнятості державну статистичну звітність, прийнято участь в ярмарках вакансій, направлено до управління праці та соціального захисту населення звернення щодо працевлаштування інваліда-швачки тощо, однак жодних направлень на працевлаштування інваліда відповідачем не отримано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.