Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Носа С.П., Шавеля Р.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року в справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Арсенал СТ-4" Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

20.02.2009 року позивач звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Арсенал СТ-4" Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання в 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 5377,78 грн. та пені в сумі 666,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 року для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Вказує на те, що відповідач у рядку 01 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік вказав, що середньооблікова чисельність працюючих за 2007 рік становила 45 чол., з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність складає 1 особа. Вказує, що норматив для працевлаштування відповідачем інвалідів становить 2 особи, який відповідач не виконав.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі покликається на те, що для вирішення питання працевлаштування з метою виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів роботодавець має інформувати центри зайнятості про наявність вільних вакансій, а також публікувати оголошення у засобах масової інформації тощо, а відповідачем таких доказів не було надано. Роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, якщо він дійсно хоче виконати норматив створення робочих місць для інвалідів, проте, здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла відповідача від відповідальності. Відповідно до нормативно-правових актів щодо повноважень державної служби зайнятості, цей орган лише сприяє у працевлаштуванні інвалідів, а безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюють суб'єкти господарювання. Оскільки результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом (ст. 21 Кодексу законів про працю України), то безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності та господарювання.

Особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно поданого позивачем 29.02.2008 року до обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів річного звіту форми № 10-ПІ, середньооблікова чисельність працівників у 2007 році складала 45 осіб. Відповідно до вимог ч.1 ст. 19 Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників повинен складати 2 осіб, а фактично середньооблікова кількість працюючих інвалідів за звітний рік склала 1 особу.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач проінформував органи соціального захисту інвалідів про кількість місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році шляхом подачі Волинському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, а також органи праці та соціального захисту населення та центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів шляхом направлення Звітів форми №3-ПН.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що відповідач Дочірнє підприємство "Арсенал СТ-4" Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ" відповідно до поданого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, виходячи із чисельності 45 працівників повинно було створити 2 робочі місця та працевлаштувати на них інвалідів, однак відповідачем було працевлаштовано 1 інвалід.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки відповідачем у 2007 році було працевлаштовано 1 інвалід із 2, таним приймались всі можливі заходи для працевлештування інвалідів.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року у справі 2а-14521/09 – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.